Сторінка
4

Дефініція мови. Мова як знакова система

Обмежене застосування теорії семантичних категорій до при­родних мов не виключає, зрозуміло, того, що з її допомогою можна одержати цікаві спостереження і висновки щодо цих мов.

Імена — це мовні вислови, підставлення яких у форму «Sє Р» замість змінних S і Р дає осмислене речення.

Іменами є, наприклад, «зоряна ніч», «Дніпро», «Київ» та «вечірній Хрещатик». Підставлення цих висловів у зазначену форму дає осмислені (хоча й не обов'язково істинні) речення: «Дніпро є Київ», «вечірній Хрещатик є зоряна ніч», «зоряна ніч є Дніпро» тощо.

Речення (висловлювання) — це мовний вираз, який є істин­ним або хибним.

Висловлюваннями є, наприклад, вислови «ніобій — це інерт­ний газ», «5 — просте число», «якщо металевий стрижень на­грівається, його довжина збільшується». Перший з цих висло­вів хибний, два інші — істинні.

Функтор — це мовний вислів, який не є ні іменем, ні ви­словлюванням і слугує для утворення нових імен або вислов­лювань з тих, що вже є. Наприклад, слово «є» — це функтор, оскільки воно не являє собою імені або висловлювання, але до­зволяє з двох імен одержати висловлювання (наприклад, вислів «Ньютон є фізик»). Вислови «все . є .», «дехто . є .», «все . не є .» і «дехто . не є .» також є функторами: це не імена і не висловлювання, але з їхньою допомогою, підставляючи замість крапок якісь імена, можна одержати вислови (наприклад, «усі інертні гази є летючими», «деякі метали є рідинами», «усі ки­ти не є рибами» і «деякі музиканти не є композиторами») тощо.

Вислови « . і .», « . чи .», «або , або .», «якщо , то .», « , якщо і тільки якщо .» — це функтори, що дають з двох висловлювань нове («йде сніг і віє вітер», «ми йдемо у кіно чи ми залишаємося вдома», «або Київ стоїть на Дніпрі, або Київ стоїть на Сені», «якщо є причина, то є й наслідок», «число ділиться на 6, якщо і тільки якщо число ділиться на 2 і на 3» тощо).

Вислів «неправильно, що .» (або просто «не»), не будучи іменем або висловом, дозволяє одержати з одного вислову ін­ший (наприклад, з вислову «всі вчені неуважні», «неправиль­но, що всі вчені неуважні» або «всі вчені не є неуважними»).

Функтори, що дозволяють з імен або висловлювань одержу­вати інші вислови, називаються пропозиційними (від лат. слова ргороsitio — висловлювання, міркування). У подальшому з усіх можливих функторів особливу увагу буде приділено саме їм.

4. Мова як знакова система

Отже, з визначення мови випливає, що голо­вним її елементом є знак. Природно виникає запитання: що таке знак?

Під знаком розуміють матеріальний об'єкт, який символічно, умовно представляє і відсилає до означуваного ним предмета, явища, події, властивості, відношення.

Щодо мови, то в ній знаками виступають слова і словосполучення. Справді, слова і словосполучення є ма­теріальними об'єктами (при усній мові — коливання пові­тря, при письмовій — сліди чорнила, фарби). При цьому слова і словосполучення завжди мають певні предметні значення, тобто вказують на відповідні об'єкти.

Застосування знаків властиве різноманітним формам людської діяльності. Предметом спеціального вивчення знак стає за часів античності. У Новий час до цієї про­блеми зверталися Локк, Гоббс, Лейбніц.

Лейбніц вказував на те, що знак своєю чуттєвою наоч­ністю полегшує логічні операції. Використовуючи знаки, люди не тільки передають думки один одному, а й підви­щують ефективність процесу мислення. Лейбніц вважав, що знаки повинні відповідати двом основним вимогам:

по-перше, бути короткими і стислими за формою і містити максимум смислу в мінімумі протяжності;

по-друге, ізоморфно відповідати позначуваним ними поняттям, представляти прості ідеї найбільш природ­ним способом.

Знаки поділяють на три види:

— знаки-індекси;

— знаки-образи;

— знаки-символи.

Знаками-індексами називають знаки, які безпосередньо вказують на позначуваний ними пред­мет. У цьому випадку між знаком і предметом існує зв'язок, аналогічний зв'язку наслідку з причиною. Напри­клад, дим вказує на наявність вогню, зміна висоти ртутно­го стовпчика — на відповідні зміни в атмосфері.

Знаки-образи мають певну подібність з від­повідними предметами. Наприклад, карта, план місце­вості, картина, креслення.

Знаки-символи фізично ніяк не пов'язані з предметами на які вони вказують. Тут зв'язок між знаком і предметом складається або за угодою, або стихійно при формуванні мови і практичного її засво­єння конкретною людиною. Саме ці знаки складають ос­нову мови. Слова і є знаками-символами.

Перевага знака-символу над іншими знаками полягає в тому, що за його допомогою можна відображати різномані­тний зміст; маючи гнучкий зв'язок з предметом, знак-символ може виразніше представити зміст (мається на ува­зі саме той аспект змісту, який зараз нас цікавить).

Тобто, використовуючи знак-символ, ми можемо одно­значно вказати на те, що для нас суттєве саме зараз у пред­меті, про який ми говоримо, який ми розглядаємо, дослі­джуємо.

Іншими словами, відмінність між знаками полягає саме в характері зв'язку, який може мати знак конк­ретного виду з предметом.

Найдосконаліший за характером зв'язок між знаком-символом і предметом. Це дає право розглядати ос­новні характеристики знака на прикладі знаку-символу, оскільки все, що притаманне знака-символу, можна з пев­ною мірою умовності екстраполювати на знаки-індекси і знаки-образи.

Кожний знак повинен вказувати на певний предмет і нести певну інформацію про цей предмет. Тобто, кож­ний знак характеризується предметним значенням і смислом.

Предметним значенням знака назива­ється об'єкт, який позначається цим знаком. Такими об'єктами можуть бути окремі предмети, множини предме­тів, явища, події, властивості, відношення тощо.

Смислом є інформація, яку несе знак про предмет.

Тут необхідно зауважити, що, говорячи про смисл зна­ка, ми маємо на увазі інформацію про предмет, завдяки якій ми однозначно виділяємо предмет і відрізняємо йо­го від інших предметів. Тобто не будь-яка інформація про предмет може відігравати роль смислу. Таку інформацію називають прямим смислом.

Прямий смисл слів і словосполучень необхідно відрізня­ти від переносного та етимологічного (буквального).