Сторінка
5
У культурі діють два початки — консервативне, звернене до минулого і підтримуюче з ним спадкоємний зв'язок, і творче, звернене до майбутнього і створююче нові цінності. Але в культурі не може діяти початок революційний, руйнівний. Революційний початок власне кажучи ворожий культурі, антикультурний. Культура немислима без ієрархічної наступності, без якісної нерівності. Революційний ж початок ворожий будь-якому ієрархізму і спрямований на руйнування якостей. Дух революційний хоче озброїти себе цивілізацією, привласнити собі її утилітарні завоювання, але культури він не хоче, культура йому не потрібна. І не випадково революціонери, на думку М.Бердяєва, так люблять говорити про буржуазність культури, про неправду, у якій народилися всі культури, і з таким пафосом декламують проти занадто дорогої ціни культури, проти нерівності і жертви, якими вона купується. Ніхто з них внутрішньо не дорожить культурою, не любить її інтимно, не почуває її своєю власною цінністю, своїм власним багатством. Культура діялася людьми далекого для революціонерів духу. Ніщо у великих пам'ятниках культури не викликає у них священного трепету. Вони з легкістю готові зруйнувати всі пам'ятники великих культур, усі творчі їхні цінності в ім'я утилітарних цілей, в ім'я блага народних мас. Пора остаточно викрити двозначне відношення до культури. Нової культури революціонери не можуть створити, тому що взагалі не можна створити нової культури, яка не має ніякого спадкоємного зв'язку з минулою культурою, яка не має ніякого переказу, яка не поважає предків. Ідея такої нової революційної культури є contradictio in adjecto (протиріччя в термінах (лат.). To нове, що дехто хоче створити, не може вже іменуватися культурою. Багато говорять про революційну пролетарську культуру, яа несе у світ пролетарський клас-месія. Але дотепер немає ні найменших ознак виникнення пролетарської культури, немає навіть натяків на можливість такої культури. Оскільки пролетаріат прилучається до культури, він цілком запозичає її в буржуазії. Навіть соціалізм він одержав від «буржуазії». Культура розкривається зверху вниз. «Пролетарська» настроєність і «пролетарська» свідомість власне кажучи ворожі культурі. Войовничо усвідомлювати себе «пролетарем» — значить заперечувати всякий переказ і усяку святиню, усякий зв'язок з минулим і всякою наступністю, значить не мати предків, не знати свого походження. У такому щиросердечному стані не можна любити культури і діяти культуру, не можна дорожити ніякими цінностями як своїми власними. Робітник може брати участь у житті культури, якщо він не буде усвідомлювати себе «пролетарем».
Соціалізм не несе із собою у світ ніякого нового типу культури. І коли фахівці говорять про якусь нову духовну культуру, завжди почувається неправда їхніх слів. Соціалісти навіть самі почувають незручність при розмові на цю тему. І ті соціалісти, що щиро хотіли б нової культури, не розуміють, що вони безнадійно почали шлях свій не з того кінця. На цих шляхах не діється культура. Не можна робити культуру додатком до якоїсь істотної, основної справи, чимось начебто недільної розваги. Культуру можна діяти лише тоді, коли вона сама вважається істотною, основною справою. Соціалісти хочуть направити волю і свідомість людини винятково на матеріальну, економічну сторону життя. А потім роблять вид, що вони не проти культури, що вони жадають нової культури. Але з якого джерела відбудеться ця нова культура після того, як у душі людської висохнуть усі творчі джерела і дух буде погашений і задавлений соціальною матерією? Уже демократія понизила якісний рівень культури і вміла лише розподіляти, а не діяти культурні цінності. Соціалізм же понизив цей рівень ще більш. Розділ і розподіл культури не веде до того, що більша кількість людей починає жити справжніми інтересами культури. Навпаки, цей розділ і розподіл ще більш зменшує кількість людей, що віддають життя свою вищій культурі. І не дивуйтеся цьому. Розділ і розподіл ви робите не в ім'я самої культури, не по творчому духовному мотиві і пориву, а винятково з інтересів економічних і політичних, з розумінь утилітарних, в ім'я земних благ. Але вище духовне життя не додається тим, що цілком направили свою енергію на інтереси життя матеріальної. Ви, що учите про культуру, як надбудові над матеріальним, економічним життям суспільства, можете лише руйнувати культуру. Ваше відношення до культури не може бути до глибини серйозним. Демократизація і соціалізація людських суспільств витісняє вищий культурний шар. Але без існування такого шару і без поваги до нього культура неможлива. Це потрібно усвідомити і зробити звідси всі невідворотні висновки.
Демократичним шляхом не можуть створюватися «науки» і «мистецтва», не діється філософія і поезія, не з'являються пророки й апостоли. Закриття аристократичних джерел культури є вичерпанням всяких джерел. Прийдеться духовно існувати мертвим капіталом минулого, заперечуючи і ненавидячи це минуле. І самі джерела культури в минулому усе більш і більш губляться, відрив від них усе більш і більш поглиблюється. Уся європейська культура великого стилю зв'язана з переказами античності. Дійсна культура і є антична греко-римська культура, і ніякої іншої культури в Європі не існує. Епоха Відродження в Італії тому і була глибоко культурною епохою, на відміну від епохи реформації і революції, що вона не тільки не зробила революційного розриву в переказах культури, але відродила переказу античної культури і на них спорудила свій небувалий творчий підйом. Духовний тип Відродження є культурний і творчий тип. Духовний тип реформації означає руйнування церковних і культурних переказів, початок революційне, а не творче. Антична культура ввійшла в християнську церкву, і церква була охоронницею переказів культури в епоху варварства і пітьми. Східна церква одержала переказ античної культури через Візантію. Західна церква одержала переказ античної культури через Рим. Культ церковний насичений культурою, і від нього і довкола нього діялася і нова культура старої Європи. Європейська культура є насамперед і найбільше культура латинська і католицька. У ній є нерозривний зв'язок з античністю. По ній можна вивчати природу культури. Якщо ми, росіяни, не остаточно варвари і скіфи, то тому лише, що через православну церкву, через Візантію одержали зв'язок з переказами античної, грецької культури. Усі революції спрямовані проти церкви і хочуть порвати зв'язок з переказами античної культури, у церкву що ввійшли. І тому вони представляють варварське повстання проти культури. Боротьба проти шляхетної культури, проти культурної символіки почалася ще з іконоборства, з боротьби проти культу. Це — духовне джерело культуроборства.
Завантажити реферат