Сторінка
2
Бердяєв робить цікаве відкриття. Росія породила не тільки народництво й «комуно-ортодоксію», яка перекрутила як ідеал комунізму, так і Маркса. Федір Достоєвський зумів вивищитися над чварами соціалізму й буржуа. Він зневажав як буржуа за міщанство, так і революціонерів за побудоване на безбожництві заперечення свободи духу. Він передбачав, що капіталізм і соціалізм принципово мало різняться, чого досі не розуміє ліберал-консервативна політологія, яку бездумно запозичили в Заходу замість псевдомарксистської політграмоти. Тепер на «буржуазному» Заході ринку, особистої ініціативи, свободи не так і багато, зате багато благополучного ліберал-соціалізму, що не вдалося соціалізму тоталітарному. Корпоративна й державна бюрократія відчужують індивіда від власності і держави. Реалізувати себе можна лише будучи гвинтиком системи. Силовий примус замінили економічним і психологічним маніпулюванням, часто індивід не усвідомлює несвободу в реалізації вищого сенсу. Виникає явище втечі від свободи, відповідальності, порожнечі й нікчемності, коли авторитарно-угодовський характер жене індивіда до лав — партії, класу, нації, соціального інституту, фірми, корпорації . Так думки Достоєвського висловив більш сучасно й науково його послідовник Е.Фромм.
А Бердяєв, як і Достоєвський, використовує старомодніший, але емоційно глибокий текст. Достоєвський — революціонер духу, соціаліст із Богом і в Христі. Свобода без Бога переходить у свавілля, безглуздий бунт і рабство. Свобода — благо, але за умови творчої реалізації, інакше ірраціональність набирає авторитарно-руйнівного характеру. Достоєвський у Легенді про Великого Інквізитора застерігає: свобода для людини нестерпна, вона шукає, кому б її віддати. Усі три спокуси, відкинуті Христом у пустелі, приймаються і соціалізмом, і ліберал-консерватизмом: спокуса соціального дива, спокуса царства світу цього і, головне, спокуса перетворення каміння на хліби земні. Великий Інквізитор каже: «Удосталь свободи і хліба земного . разом немислимі . ніколи не зуміють розділитися між собою . Усі будуть щасливі . Ми змусимо їх працювати, однак у вільні . години ми влаштуємо їхнє життя, як дитячу гру, з дитячими піснями, хором, танцями . Ми дозволимо їм гріх, вони слабкі й безсилі . Ми дамо їм щастя слабосилих істот, якими їх і створено». Тоталітарному соціалізму це не вдалося, а західному ліберал-соціалізму (welfare state) поки що вдається, на заздрість іншим; замість танців і хорового співу нині в моді комп’ютерна гра, «Play Boy», багато-багато пива тощо (див. телевізор). Аристократичну релігію хліба небесного, свободу духу слабка людина віддає за хліби земні. (Тут Достоєвський «перегнув палицю», а Бердяєв його поправляє — хліб земний повинен бути для всіх!) Не схотівши вільно з’єднатись у Христі, люди примусово з’єднуються в антихристі — тоталітарному соціалізмі чи буржуазному міщанстві.
Поворот Бердяєва до християнства збігся з «російським ренесансом», який був продовженням європейської кризи раціоналістичного світобачення. У Петербурзі до кола спілкування Бердяєва входять Д.Мережковський, В.Розанов, В’яч.Іванов, О.Блок, А.Бєлий, Л.Шестов, М.Лоський . Інтелігентська тусовка видає часописи й дебатує на релігійно-філософські теми. (Але яка вражаюча відмінність від нашого нинішнього «бомонду» з його махровим міщанським марнославством, недавно серед нашої хуторянської «еліти» навіть «шевальє» об’явилися!)
1905 року Бердяєв зустрічає Лідію Юдіфівну Рапп, із якою прожив у шлюбі понад 40 років. У літературно-філософській інтелігенції він теж розчарувався, справедливо вважаючи її відірваною від соціальних процесів (марксистська закваска!). Йде революція 1905 р., і Бердяєв віщує, що майбутня революція буде не ліберально-кадетською, а тоталітарно-комуністичною.
За К.Юнгом, релігійність людини біологічно зумовлена наявністю афективно-навантажених міфотворних ділянок психіки. Це форма прояву закладеної в людині загальної енергії космосу; її пригнічення або перекручування призводить до руйнування психіки та світу навколо неї, що й спостерігається нині. Юнг навіть говорив про Бога в несвідомому. Бердяєв, в інших термінах, говорить те саме: людина — релігійна тварина, що відринула Бога Істинного, а створила ідолів хибних, до яких Бердяєв справедливо зараховує державу, демократію, суспільство, гуманізм. Християнство свого завдання не виконало — воно часто служило кесарю світу цього, а не Богу. Гуманізм вирішив, що він релігія, а пересічну людину й суспільство проголосив вищим началом. Так виникли соціалізм і ліберал-консерватизм — ідеали мирського багатства та благополучного життя, тоді як від людини вимагається величезне напруження сил для пошуку вищого смислу. В цьому головний порок демократії, яка, попри певну правду, ставить істину та свободу в залежність від плебейської думки більшості, а духовне зростання особистості й суспільства підміняє пристосовництвом. Тому тоталітарний соціалізм зазнав краху, а західний ліберал-соціалізм дедалі більше вироджується в споживання, гедонізм і морально-психологічну потворність. Демократія — взагалі ілюзія. Авторитарно-угодовська психологія суспільства неминуче призводить до появи якоїсь, як нині модно говорити, «еліти». Але найчастіше це не аристократія, а охлократія, що нині в нас і спостерігається. Бердяєв бореться за аристократизм, але дуже своєрідний. У нього аристократизм — це найжорстокіша аскеза, найвище напруження творчих сил, щоб осягнути Граничну Істину. Сумнівно, щоб більшість аристократів по крові й тих, хто «косить» під аристократа, із цим погодилися!
Свобода в Бердяєва з банальної етичної проблеми виростає до категорії космічної. Бердяєв говорить про несотворену, споконвічну свободу, що існувала до того, як Бог створив буття. Вона ірраціональна, породжена небуттям. Вона предвічна, як і сам Бог. Вона непідвладна Богу. Жоден «богослов у законі» цього не прийме. Але це дуже співзвучно сучасним думкам про те, що Всесвіт є взаємодією та взаємоперетворенням Космосу й Хаосу (І.Пригожин), а вічну чвару між матеріалізмом та ідеалізмом, схоже, уже можна здати в архів.
Наявністю первинної свободи, що породжує зло, Бердяєв хоче розв’язати характерну російську проблему теодицеї — виправдання благого й доброго Бога-творця за те, що створений ним світ повен Зла. Це схоже на зороастризм (маніхейство), створення якого приписують легендарному пророку Заратустрі. У маніхействі буття вважається боротьбою бога добра Ормузда й бога зла Арімана. Це, у свою чергу, співзвучне діалектиці Гегеля—Маркса з її єдністю і боротьбою протилежностей. Маніхейство дуже вплинуло на іудаїзм і християнство — хоча вони й визнають єдиного Бога, але Старий Заповіт чітко не говорить: споконвічно існував Диявол чи був створений Богом і потім відпав від нього. Через Слово Бог створив не лише світ, а й людину. За Бердяєвим, крім Божого Смислу, в людині є і зла первинна свобода. Те саме, але в інших термінах, подає цілком матеріалістична глибинна психологія. За Юнгом, у людині є низинне біопсихосоціальне начало (Тінь); Фромм говорив про ірраціональну деструктивність такого самого походження; обидва вони говорять і про ірраціональний порив до творіння, творчості.
Завантажити реферат