Сторінка
2

Основи культури мовлення

Отже володіння державною мовою "в межах необхідних для виконання покладених на громадянина службових обов'язків", стає необхідною умовою перебування громадян України на державній службі. Це змушує кожного, хто дбає про свій професійний рівень та бажає успішно виконувати службові обов язки піклуватися про рівень власної мовної підготовки та старанно вивчати курс "Сучасної української ділової мови".

Мова - явище соціальне. Одна з її основних функцій - комунікативна - тобто спілкування людей. Але як універсальний засіб спілкування мова є явищем майже безкінечним адже таким може бути і припустимий перелік можливих варіантів спілкування людей, де важливо враховувати умови і форми спілкування (де? і як?) змісту і мети (що? і для чого?), адресата (кому?) тощо. При цьому варто врахувати й індивідуальні властивості кожного, хто використовує мову його вік, освітній рівень, соціальний та життєвий досвід, безліч інших особливостей що роблять людей не схожими один на одного, яскраво індивідуальними. Відповідно до цього варіюється і мова яку використовує особа адже "стиль - це людина". Мовний запас кожної конкретної особи відносно невеликий, від декількох сотень до декількох тисяч слів. При цьому мовний запас лексичних засобів окремого народу налічує понад сотні тисяч слів і їхня кількість постійно поповнюється.

Отже кожен з нас, свідомо чи несвідомо, з великої кількості слів і мовних засобів обирає для користування ті, що йому вважаються найдоцільнішими, або ті, що підказують оточення звичка, традиції. Так виникає варіювання мови, або її диференціація, яка залежить від часу, простору суспільства (соціальний тип варіювання) функцій, які покладено на мову. Окрім літературної мови, існують діалекти, говори, говірки які пов'язані з певними місцевостями. Залежно від соціального стану людина може користуватися грубими, ненормованими мовними засобами.

В обмеженому соціальному середовищі виникає жаргон професійний, молодіжний, учнівський, студентський тощо.

Віддаючи перевагу вжитку літературної мови, ми не будемо заперечувати і того, що в певних випадках, залежно від ситуації спілкування, може вважатися доцільним вживання елементів інших варіантів мови. Адже кожен з людей намагається, щоб його слово було дохідливим, ясним дієвим, ефективним, красномовним.

Все це вимагає дотримання критеріїв оптимального вибору потрібних засобів мови та способів їх поєднання в конкретній ситуації спілкування. Залежно від функцій, які має виконувати мова в таких ситуаціях, у ній постійно формуються функцюнальні стилі, існування яких є свідченням високого розвитку мовної культури суспільства, що, у свою чергу, пов'язано із загальним рівнем культурного життя суспільства.

Поява стилів у кожній національній мові зумовлена тими функціями, які вона виконує в суспільстві.

Стиль масової інформації. Обслуговує сферу суспільних стосунків (політика, ідеологія, культура). Функції - інформаційна та пропагандистська агітаційна. Інформує про найважливіші події суспільного життя маючи на меті здійснювати вплив на свідомість людини, її переконання, формувати суспільну думку. Цьому стилю властиві образність, картинність звертання до людської уяви, фантазії, неточність.

Даний стиль характеризується не лише логічністю, а й емоційністю. Тексти цього стилю не тільки інформують, а й дають оцінку, мають переконувати людей усіма наявними засобами значною кількістю суспільної суспільно-політичної іншомовної лексики, сталими фразеологічними зворотами, неускладненим синтаксисом.

Підстилями в ньому є публіцистичний (в межах якого можна виділяти ще и газетну, журнальну, кіно-, радіо-, телепубліцістику), ораторський, політико-агітаційний, рекламний. Жанрами стилю є фейлетон, стаття, нарис, репортаж інтерв'ю агітаційні виступи тощо.

Розмовний стиль. Обслуговує невимушене спілкування людей у побуті, сім'ї тощо.

Виконує функції спілкування впливу. Особливостями таких форм спілкування є зв'язок із ситуацією, де важливу роль відіграє інтонація, несловесні засоби спілкування жести, міміка тощо.

Цьому стилю властиві емоційність, економність мовних засобів що не заважає і надмежковості їх уживання в конкретній ситуації, індивідуалізація мови поруч із широким уживанням стандартних оборотів. У ньому використовують загальновживану лексику вигуки оцінні слова, займенники, дієслова, слова без значень. Перевагу надають простим неускладненим реченням, використовують усічені структури, непрямий порядок слів. Тексти мають здебільшого діалогічний характер. Під час реалізації цього стилю питому вагу мають традиції, яким здебільшого віддають перевагу над нормами граматики.

Розмовний стиль можна поділити на два підстилі розмовно-побутовий і розмовно-офіційний, які різняться відповідно до мети й ситуації спілкування.

Стиль художньої літератури (художньо-белетристичний). Цей стиль посідає особливе місце серед інших функціональних стилів мови.

Мова художньої літератури не тотожна поняттю "літературна мова". За своїми обсягами вона може перебільшувати межі літературної мови письменники часто використовують діалекти, просторіччя, жаргон для створення певних образів. Основною функцією художнього стилю є задоволення естетичних смаків та уподобань, пробудження уяви читача або слухача, для чого використовуються словесні засоби без будь-яких обмежень і регламентації. Автор звертається не тільки до розуму, він створює образ, в основі якого лежить чуттєво-емоційне начало. В такому разі будь-які правила і приписи зайві й навіть шкідливі, адже головне для красного письменства - передати індивідуальне, неповторне світосприймання автора, його відчуття і спроможність висловити особливості власного світогляду в оригінальній формі.

Конфесійний стиль. Його функцією є обслуговування релігійних потреб суспільства. Протягом століть сформувалися сталі традиції використання мовних засобів у цій сфері власна термінологія слова-символи, особливий, непрямий порядок слів у реченні й словосполученні, велика кількість метафор, алегорій, які мають на меті вплинути не стільки на розум, скільки на почуття, переконати людину. Особливе піднесення, небуденність мовимаєна увазі людина, яка звертається до цього стилю.

В українській мові конфесійний стиль розвивався, долаючи велику кількість перешкод та обмежень. 3 1686 року службу українською мовою було заборонено. Під забороною було перевидання старих та створення нових богослужебних книжок національною мовою. До середини XIX ст не здійснювалось спроб перекласти Євангеліє або Біблію українською мовою. У XX ст. література і церковна служба українською мовою мали місце переважно в діаспорі. Це спричинило певні труднощі розвитку і функціонування конфесійного стилю в українській мові.