Сторінка
10

Культура України XVII-XVIII ст.

Виникають хорові товариства "Торбан" (1870) і "Боян" (1891). Багато уваги приділяється створенню музики для театру, ставиться низка музично-драматичних творів місцевих композиторів — "комедіо-опер", "оперет", "співо-ігор". Театр у Львові став важливим осередком згуртування композиторів та виконавців.

В Україні організуються різні музичні гуртки і товариства: наприкінці 50-х років у Києві — філармонічне товариство, в 1842 р. — в Одесі, що з 1865 р. переросло у товариство "изящных искусств" (при якому працювали класи музики, ліплення, малювання, музичний і драматичний гуртки), а також у Харкові, Житомирі, Полтаві. Вони розвивалися у двох напрямках: організація концертної діяльності й розширення мережі спеціальних музичних навчальних закладів. Наприкінці XIX — на початку XX ст. відкриваються вищі музичні навчальні заклади: Київська консерваторія (1913), "Союз співацьких і музичних товариств", при якому було створено Вищий музичний інститут у Львові (1903).

З 1811 р. в Одесі працював постійний оперний театр, з 1867 р. — у Києві, з 1874 р. — у Харкові. Проте в розвитку українського національного оперного мистецтва дореволюційні оперні театри не відігравали вирішальної ролі.

У цей період продовжує розвиватися кобзарське мистецтво. Творчі набутки О. Вересая, А. Шута, М. Кравченка, Ф. Кушнерика, О. Савченка заживають заслуженої шани, стають популярними в народі.

Висновок

У другій половині XVIII ст. в Україні формувалися основи української національної школи у професійній музиці. Визначні вчені, письменники, критикуючи існуючий соціальний лад, заклали основи матеріалістичного світогляду у вітчизняному мистецтві. Це письменник В. Капніст, художники Д. Левицький, В. Боровиковський, А. Лосенко, композитори М. Березовський, Д. Бортнянський, філософ, поет і музикант Г. Сковорода та ін. Народнопісенна і народнотанцювальна музика стає невід'ємною частиною перших відкритих театральних вистав, репертуару міських оркестрів; високого рівня досягає розвиток міських побутових жанрів — канта і сольної пісні з інструментальним супроводом. Під впливом народної пісні, її образів, мелодики формується творчий доробок вітчизняних композиторів у різних жанрах — від малих форм камерної музики до великих музично-драматичних та симфонічних творів.

У першій половині XIX ст. розвивається реалістичне мистецтво — народне за змістом, прогресивне за ідейною спрямованістю. Зміцнюються зв'язки між європейською, російською та українською культурами. Для цього процесу характерним є ставлення до народної творчості як до мистецтва, що має величезну естетичну і пізнавальну цінність, усвідомлення ідейної змістовності й краси народної пісні, яка відбиває життя й світогляд народу.

Друга половина XVIII — середина XIX ст. характеризуються збагаченням народної музичної творчості, зрослим інтересом до неї поетів, письменників, композиторів, музикантів, інтенсивним музичним життям, появою нових жанрів і форм професійної музики, розвитком музичної освіти, музичного театру. У ЗО—40-х роках робиться чимало спроб гармонізації та аранжування народних пісень і танців для співу або для виконання на інструменті. У п'єсах помітне місце посідає музичний супровід. Побут, звичаї народу, його музична спадщина дістали відбиття у творчості І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Т. Шевченка.

Велику роль в історії української музичної культури відіграли російські митці О. Аляб'єв, М. Глінка, О. Даргомижський, О. Серов.

Складними були умови національно-культурного розвитку в Закарпатті, Галичині, Буковині, які наприкінці XVIII ст. були загарбані Австрією, але українська культура жила і розвивалася. На початку 30— 40-х років вихованці Львівської духовної семінарії на чолі з М. Шашкевичем починають збирати народні пісні, випускають збірку пісень, заборонену цензурою. Нова збірка М. Шашкевича, Я. Головацького та І. Вагилевича "Русалка Дністрова" вийшла друком у 1837 р. Позитивну роль відігравав аматорський музичний драматичний театр (1848— 1850), де працювали місцеві музиканти і композитори.

Отже, починаючи з другої половини XVIII до середини XIX ст. помітно зростало значення української музичної культури, сформувалася національна українська музична школа. Народна пісня висвітлювала антикріпосницьку боротьбу селян і національно-визвольний рух в усіх жанрах фольклору.

Праця авторів та упорядників збірок, записів і гармонізації народних пісень мала величезне значення для формування української професійної музики.

Список використаної літератури:

1. Аркас М. Історія України-Руси. — К., 1992.

2. Афанасьев В. А. Українське радянське мистецтво 1960—1980 років. — К., 1984.

3. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. — К., 1998.

4. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. — К., 1988.

5. Виноградова 3. Т. Українське радянське мистецтво 1918—1920 pp. — К., 1980-1984.

6. Галич О. Сповідь перед історією // Вітчизна. — 1994. — № 11-12.

7. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. — К., 1957.

8. Греков Б. Д. Культура Киевской Руси. — М., 1953.

9. Дорошенко Д. Історія України. 1917-1923. Т. 1 // Прапор. — 1990. — № 11-12; Березіль. — 1991. — № 1, 3.

10. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2 т. — К., 1992.

11. Драгоманов М. Твори: В 2 т. — К., 1970.

12. Ефименко А. Н. История украинского народа. — К., 1990.

13. Єфремов С. Біля початків українства. Генезис ідей Кирило-Мефодіївського братства. — К., 1924. — Т. 1, 2.

14. Запаско Я. П. Мистецтво книги на Україні в XVI—XVIII ст. — Львів, 1971.

15. Історія України. — Львів, 1996.

16. Історія України. Нове бачення: В 2 т. — К., 1996.

17. Історія української літератури: У 2 т. — К., 1988.

18. Історія українського мистецтва. — К., 1966—1970.

19. Історія українського мистецтва: В 6 т. — К., 1964—1968.

20. Книга і друкарство на Україні. — К., 1964.

21. Коленківський М. Василь Курилик — літописець українських поселенців // Всесвіт. — 1991. — № 11.