Сторінка
2
Величезний вплив на розвиток української літератури справила творчість Т. Шевченка. Його "Кобзар" став епохальним явищем. Т. Шевченко підняв українську літературу на світовий рівень. Він порушує у своїх творах найгостріші питання суспільного життя, своєю поезією формує національну свідомість українців, закликає до співчуття та захисту всіх слов'ян і пригноблених народів Росії. Поет заклав основи політичної та філософської поезії, соціальної сатири, сформулював основні естетичні принципи реалізму, розширив верифікаційні засоби поезії. Його творчість вплинула на розвиток літератури та культури слов'янських народів.
Демократичний напрямок в українській літературі представляла ціла плеяда талановитих митців. Видатна письменниця Марко Вовчок ("Народні оповідання", "Інститутка", "Ледащиця", "Маруся", "Панська воля", "Кармелюк" та ін.) з великою любов'ю змалювала образи простих кріпаків та їх боротьбу проти поміщицького гніту. Український байкар Л. Глібов у алегоричній формі показав безправне становище селянства. Письменник А. Свидницький створив перший реалістичний соціально-побутовий роман "Люборацькі"; революціонер-демократ П. Грабовський — збірки "Пролісок", "З півночі"; поет-демократ С. Руданський — ліричні поезії, що зажили великої популярності: "Повій, вітре, на Вкраїну", "Ти не моя" та ін. Цікаві твори належать перу М. Чайки, Ганни Барвінок, П. Чубинського та ін.
Великий внесок у розвиток української літератури зробили письменники П. Куліш (роман "Чорна рада"), Б. Грінченко (збірки поезій "Пісні Василя Чайченка", "Під сільською стріхою", повісті "Сонячний промінь", "Під тихими вербами" та ін.), поети М. І_Цоголів (збірки "Ворскло", "Слобожанщина"), В. Самійленко (сатиричні вірші "Ельдорадо", "Патріот Іван" та ін.), О. Кониський, В. Кулик, П. Таволга-Мокрицький.
Класичні зразки соціально-побутової повісті та оповідання створив І. Нечуй-Левицький. У високохудожній формі змальовано життя, побут та психологію різних верств населення України ("Микола Джеря",
"Кайдашева сім'я", "Запорожці", "Маруся Богуславка" та ін.). О. Ко-билянська та Панас Мирний у своїх творах дали енциклопедію українського життя та історію буржуазного суспільства.
Громадянські та демократичні позиції М. Коцюбинського ("П'яти -золотник", "По-людському", "Дорогою ціною", "Для загального добра" та ін.), Лесі Українки ("Досвітні вогні", "Без надії сподіваюсь", "Слово, чому ти не твердая криця" та ін.) істотно вплинули на українську інтелігенцію.
Нові горизонти мислення, перехід до психологічної прози знаменує творчість І. Франка — письменника, вченого, громадсько-політичного діяча. Він створив класичні зразки громадянської, філософської та інтимної лірики ("З вершин і низин", "Зів'яле листя", "Каменярі", "Гімн", "Товаришам із тюрми"), змалював жорстоку експлуатацію робітників ("Ріпник", "На роботі", "Борислав сміється"). Під впливом І. Франка розвивалася творчість М. Павлика, С. Коваліва, Н. Кобринської, Т. Бордуляка та найближчих його послідовників — В. Стефаника, Л. Мартовича, Марка Черемшини.
Реформа освіти 1803-1804 pp.
Унаслідок постійних переслідувань з боку польського уряду і католицької церкви в Західній Україні братські школи почали занепадати. У селах лише при окремих церквах існували школи грамоти. Діти дрібнопомісної шляхти, багатих міщан та вищого духовенства вчились у василіанських школах, створених уніатським орденом васи-ліан у Львові, Бучачі, Теребовлі, Володимирі-Волинському та інших містах.
Освіта Лівобережної України розвивалася за законами Росії. Відповідно до "Статуту народних училищ" (1786) у повітових містах відкривалися малі народні училища з дворічним терміном навчання, у губернських центрах — головні народні училища з п'ятирічним терміном навчання. Поряд із ними в окремих селах існували і "дяківки".
На початку XIX ст. (1803—1804 pp.) царський уряд здійснив реформу шкільної освіти; було затверджено таку структуру: церковно-народне училище (школа); повітове училище; гімназія; університет.
Першими гімназіями були Новгород-Сіверська (1804), Харківська (1805), Київська (1809), Сімферопольська (1812). Згодом вони з'явились у Полтаві, Чернігові, Катеринославі, Вінниці, Херсоні.
"Театр корифеїв"
Засновником українського професійного театру з повним правом вважається І. Котляревський. Він у 1810 р. разом з М. І_Цепкіним створив театральну трупу, для якої написав п'єси "Наталка-Полтавка" та "Москаль-чарівник". Вони ж зіграли ролі головних героїв: І. Котляревський — Возного, М. Щепкін — Виборного.
Продовжували свою діяльність вільні мандрівні трупи, на основі яких 1882 р. було сформовано майбутній "Театр корифеїв" — трупу М. Кропивницького. До неї ввійшли талановиті актори тодішнього театру — М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський, Г. Затиркевич-Карпинська, М. Карпенко, Л. Квітка та ін. У 1885 р. трупа вже налічувала близько 100 акторів і поділялася на дві: одна — під керівництвом М. Кропивницького, друга — М. Старицького.
Завантажити реферат