Сторінка
4
У XX ст. за активного розвитку аудіовізуальних видів мистецтва — кіно, телебачення — окремі дослідники стверджували, що література відмиратиме, але цього не сталося. На користь читання як збереження культурних літературних традицій свідчить таке:
• розширюється структура реальних культурних запитів у багатьох країнах, завдяки чому підвищується потреба у книгах, збільшуються тиражі, попит на книги в бібліотеках;
• потяг до читання після екранізації художніх творів;
• як кіно не витіснило театр, так і інші аудіовізуальні засоби не витіснять читання;
• кожний вид мистецтва з певними особливими формами відтворення, поширення, сприйняття і комунікації незамінний за громадським значенням.
Читання не можна замінити нічим, жодними іншими художніми враженнями. Це провідна форма мистецької комунікації. Естетичний статус читання пояснюється спиранням на мову народу, якою він користується щоденно і в якій сконцентровано досвід попередніх поколінь і сучасності. Читання літературного твору дає цінну можливість зворотного впливу — розвиває почуття мови, збагачує її і впливає на високий рівень мовотворення. Читання потребує значних інтелектуальних зусиль, має великий виховний ефект і впливає на світоглядну систему особистості. Щоправда, це не стосується масової культури, "література" якої є засобом маніпуляції свідомістю людей. Класична ж література та література високого мистецького рівня сучасників збагачує особистість. Усі перелічені чинники дають змогу вважати літературу провідним типом художньої комунікації.
Синтетичним і узагальнюючим видом мистецтва є театр — вид мистецтва, який акумулює драматургічний твір, тобто літературу, слово, пластичний рух, хореографію, музику, художнє оформлення, світло та архітектурно-просторове рішення сцени. Театр — це колективна творчість, оскільки у спектаклі об'єднуються зусилля драматурга, режисера, акторів, композитора, художника.
Театральні дійства зародилися дуже давно, коли люди відтворювали побутову подію, фіксували її у мистецькому еквіваленті. З часом театральне дійство розвивалось і збагачувалось, набирало усталених форм. На високий рівень його вивели стародавні греки, які ввели класичну триєдність, що стала нормативною та обоє'язковою — єдність дії, місця і часу. Це зумовлювалось абсолютною прагматикою, бо старогрецький театр не мав завіси, куліс, задника. Спектакль відбувався у природному середовищі, тому змінити час і місце дії було неможливо.
З розвитком суспільства театральне мистецтво збагачувалось і ускладнювалось, віднаходилися нові жанри і види. До епохи Відродження переважали драма і народний театр, в епоху Ренесансу зародилась опера, яка з часом у Франції, Німеччині, пізніше в Росії стала дуже популярною.
Завдяки технічним досягненням у XX ст. з'явився новий вид мистецтва — кінематограф, який увібрав кращі досягнення попереднього часу всіх видів мистецтва: театру, літератури, живопису. Кінематограф фіксує динаміку епохи, оперує часом як окремим засобом виразності, здатний передати стрімку зміну подій, не порушуючи внутрішньої логіки. При безумовних позитивних якостях він має один суттєвий недолік — відсутність зворотного зв'язку творця фільму і співтворців з аудиторією.
За природою кінематограф є синтетичним видом мистецтва. Він, як і театр, об'єднує літературу, живопис, режисуру, акторську гру і музичний супровід.
Кінематограф — інтернаціональне мистецтво; технічні вдосконалення, робота над художньою досконалістю збагачуються і беруться на озброєння митцями різних країн, націй і народів. Цей вид мистецтва має багаті та різноманітні засоби — монтаж, зміна точки зору, кадрування, оперування планами та багато інших технічних нововведень. Кіномистецтво сьогодні є загальнолюдським надбанням світової цивілізації.
Щодо телебачення точаться гарячі дебати. Куди його віднести: до кіномистецтва, яке можна дивитися вдома, чи до певного типу журналістики, чи до нового виду мистецтва. Усе викладене та багато іншого уособлює, акумулює та об'єднує телебачення. Важлива особливість телебачення — фіксація події і подання її сьогодні на сьогодні, безпосередній репортаж з місця події, інтерв'ю, узяте в людини сьогодні, сьогодні ж передається в ефір, екранний час абсолютно тотожний реальному, моментальний зв'язок із будь-якою точкою світу. Це лише незначна частина з переліку того, що може телебачення. При безумовних позитивних якостях телебачення має й негативні: просиджування біля телевізора днями, а часто й ночами, зумовлює хворобу — телеманію. Телебачення є прямим провідником не кращих ідей для молодшого покоління, оскільки провокує модель наслідування. Сподіватимемось, що цей вид мистецтва з часом усталиться і служитиме людині гуманістичного майбутнього.
У кожному виді мистецтва є два великих блоки: професійні митці — люди, які мають відповідну фахову підготовку і певний вид діяльності — це їхня професія; народне мистецтво, де народ є творцем художніх і культурних цінностей. У цьому разі народне і національне зводяться до спільного знаменника:
• народ стає об'єктом художньої творчості, виводить узагальнений тип самого себе, який виражає його на рівні великої ідеї; ці твори легко прочитуються і сприймаються представниками народів інших країн;
• відображення інтересів народу, де визначається життєва і творча позиція митця, що лежить в основі його естетичних
ідеалів, має національну самобутність у висвітленні дійсності;
• народ не лише об'єкт, а й суб'єкт мистецтва;
• народ — творець, носій, охоронець мови і культури, у сфері яких відбувається процес художньої творчості, досягаються соціальні результати. Мова є рушійним чинником демократії. Ж. Ж. Руссо зазначав: " . будь-яка мова, що не зрозуміла народові, — це мова рабів"; народ виробляє і береже в пам'яті всі передумови мистецтва;
• важливим чинником народного і національного у мистецтві є те, що народ — це мета мистецтва, він же його кінцевий адресат і споживач, що тримає мистецько-культурне поле, яке забезпечує сприйняття і розуміння мистецтва.
Народне і національне — категорії конкретно історичні; їх зміст діалектично зумовлений. На різних етапах розвитку художньої творчості народна сутність найповніше проявляється тоді, коли оповідь іде про народ з точки зору людства і створюється народом. Лише в цьому разі твір набуває загальнолюдського звучання.
Список використаних джерел:
1. Голубенка П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. — К., 1993.
2. Гончаренко М. Духовна культура. — К., 1986.
3. Гончаренко Н. В. Диалектика прогресса культуры. — К., 1987.
4. Грушевський М. С. Духовна Україна. — К., 1994.
5. ГуревичА. Я. Категория средневековой культуры. — М., 1984.
6. Гуревич А. Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. — М., 1998.
7. Давня історія України. — К., 1994.
8. Дзюба І. "Бо то не просто мова, звуки". — К., 1989.
9. Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. — М., 1991.
Завантажити реферат