Сторінка
1

Винайдення та виробництво штучного шовку

Ще сто років тому багато звичних сьогодні речей більшості людей здавалися фан­тастикою. Автомобілі, літаки, висотні будинки, телефон . Разом з тим саме напри­кінці минулого століття зароджувалися технічні «дива» наших днів. Відвідувачі грандіозної Всесвітньої виставки 1889 року у Парижі, задерши голови, огля­дали щойно зведену Ейфелеву вежу. Вдивлялися у сліпучо-білу волосинку електрич­ної лампочки. Недовірливо вслухалися у голос співачки, записаний на фоно­граф .

Не лишав відвідувачів байдужими і той куточок виставки, де одержували блискучі, схожі на шовкові, нитки. Цікавим тут же відкривали таємницю їх виробництва. Бавовняне волокно занурювали в азотну кислоту, і незабаром ця суміш перетворюва­лася на густу в'язку масу. Цю масу прочавлювали крізь пластину з безліччю круг­лих отворів — своєрідний друшляк. Виходили нитки, які буквально на очах засти­гали. Після обробки їх можна було використати для вироблення тканини. Оскільки на вигляд така тканина нагадувала шовкову, а в її одержанні брала участь азотна, або нітратна, кислота, тканину назвали нітрошовком.

Забігаючи наперед, скажемо, що і сьогодні, через сторіччя, всі хімічні волокна виробляють так само. В'язку масу прочавлюють через фільєри різного діаметра. В залежності від цього нитки виходять грубші або тонші. Значна кількість таких ниток іде на виробництво одежі наших сучасників.

Але хто все-таки був автором, творцем установки, в якій вперше одержано штучний шовк?

Ім'я творця нітрошовку, першого у світі штучного шовку, внесено до енцикло­педії: Шардонне. Або повністю: Луї-Марі-Ілер-Берніго граф Шардонне де Гранж. Народився у старовинному французькому місті Безансоні. До речі, це місто — батьківщина великих утопістів Фурьє та Прудона, письменника Віктора Гюго.

Як же Шардонне прийшов до штучного шовку? Адже він був не хіміком, а спеці­алістом з будівництва мостів. Що ж, цей освічений інженер відомий також своїми винаходами у ткацтві, в авіації . Ще у студентські роки він захоплювався природни­чими науками. Познайомився з розробками Пастера, пов'язаними з шовківництвом. Вивчав праці ще одного свого співвітчизника — Рене Реомюра. Серед них — багато­томне видання «Життя комах», особливо розділи, присвячені шовкопряду.

Слід сказати, що Реомюр був не тільки чудовим дослідником, а й експериментато­ром, винахідником, провидцем. На початку XVIII століття він збудував перший в Європі інкубатор. Попутно запропонував свій термометр: ще у XX столітті темпера­туру частенько визначали «за Реомюром». Крім того, він запропонував рецепт мато­вого скла. Цілком імовірно, що Шардонне не було відоме сміливе висловлення Реомю­ра: «У майбутньому можна навчитися виготовляти замінник шовку зі смоли і клею».

Проте наука XIX століття показала, що із смоли і клею шовку не зробиш. Хіба що під «смолою і клеєм» розуміти органічні речовини, схожі на природні. Сам Шардонне зрозумів це і зупинився на бавовні як основі для псевдошовкової нитки. Азотування надавало речовині в'язкості, але і здатності застигати, подібно до шовковинки, щойно випущеної шовкопрядом. Та й сам механізм вироблення нитки по суті повторював природну здатність шовковичного черв'яка або павука.

Та от лихо: захоплено зустрінутий нітрошовк, як виявилося, нікуди не годився. Вбрання з нього виходило недовговічне, до того ж займалося від першої-ліпшої іскри. Не зайве нагадати, що з такої самої нітроклітчатки славнозвісний Нобель у той самий час виробляв динаміт. Не дивно, що фабрика нітрошовку, яку Шардонне збудував у рідному Безансоні, прогоріла і за кілька років безславно завершила своє існування. Але перший — найважчий! — крок було зроблено.

З часом розцвіло виробництво штучного шовку — щоправда, вже не «нітро» — у тому ж Безансоні, славному французькому місті. А втім, не тільки в ньому, а і в ба­гатьох інших містах світу. Одним із піонерів у цій галузі стало наше місто Калінін. Мабуть, не випадково через століття після народження нітрошовку Калінін порід­нився з Безансоном.

Перша невдача не збентежила наступників Шардонне. У 1892 році англійці Чарльз Кросс, Едвард Джон та Клайтон Білд одержали патент № 8700. У ньому за­значалося: «Як сировину використовувати целюлозу у будь-якій з форм, що зустріча­ється у рослинному світі». Запам'ятаємо цю ємну характеристику. Отже, англійці за­пропонували діяти на целюлозу спочатку лугом. При цьому набухла маса ставала в'язкою, рідкою. Латиною «віскоза» і буде «в'язка». Звідси й назва штучного шовку.

А втім, про таке застосування нового матеріалу винахідники віскози майже не думали. Насамперед, міркували вони, віскозу використовуватимуть для плівки. Атож! Досі на тих самих фабриках штучного шовку з віскози виробляють целофан. Продовжувачі цього напрямку прикладної хімії на початку століття випробували віскозу в ролі текстильного матеріалу — штучного шовку. Щоправда, віскоза нагаду­вала шовк тільки полиском.

Вироби з віскози у чистому вигляді мають певні недоліки. Вони не дуже тривкі, «сідають» після прання, погано зберігають форму. Проте для деяких видів одягу ці недоліки не такі вже й страшні: їх цілком перекриває те, що ріднить віскозу з шовком.

Готова віскозна нитка народжується з в'язкої маси, як у шовкопряда, її не треба створювати з тисяч окремих волоконець, як це роблять з бавовною, льоном або джутом. І головне, потрібної для цього в'язкої маси легко можна наготувати стільки, скільки не зможуть виробити мільйони шовкопрядів. І все це — в одному цеху. До того ж доступної сировини — скільки завгодно. Проте на початку XX століття можливості і перспективи рукотворного шовку розуміли далеко не всі. Одним з перших оцінив значення віскозного шовку Д. І. Менделєєв. Після відві­дання Паризької виставки 1900 року, на якій демонстрували вже не нітрошовк, а віскозу, вчений написав: «Росія володіє різноманітними рослинними продуктами . Клітковина (так називали тоді целюлозу) не виснажує грунту, непридатна для їжі .Якби ми непотріб перетворювали на вироби з віскози, то розбагатіли б, більше, ніж з усієї нашої торгівлі .» Мудрі слова Менделєєва можна віднести і до інших галузей промисловості нашої країни.