Сторінка
1

Оцінка ефективності управління портфелем цінних паперів

Інвестори завжди зацікавлені в оцінці ступеня ефективності своїх портфелів цінних паперів. Аналіз та вибір цінних паперів для портфеля забирає багато часу й коштів, тому окремий вкладник, компанія або заклад-вкладник повинні визначити, чи варто інвестувати кошти в цей портфель.

У процесі прийняття рішення інвестором потрібно дотримуватися певної послідовності за вибору інвестиційних інструментів.

1. Використовуючи минулі й прогнозовані дані, оцінити очікувану дохідність упродовж періоду володіння активом. Розрахувати повну дохідність (на основі наведеної вартості) для того, щоб упевнитися, що вартості грошей у часі приділено достатню увагу.

2. Послуговуючись минулими й прогнозованими даними про дохідність, оцінити ризик, пов’язаний з інвестиціями. Використання його суб’єктивної оцінки на основі минулих даних про дохідність і фактор «бета» — це базові підходи, які може застосувати інвестор.

3. Оцінити співвідношення «ризик-дохідність» кожного з альтернативних інвестиційних інструментів, щоб переконатися в тому, що очікувана дохідність за даного рівня ризику прийнятна. Якщо інші інструменти інвестицій з таким самим або нижчим рівнями ризику забезпечують однакову або вищу дохідність, укладення коштів у перший відібраний інструмент не повинне вважатися прийнятним.

4. Обирати інвестиційні інструменти, які пропонують найвищу дохідність за допустимого для інвестора рівня ризику. Оскіль­ки більшість вкладників не люблять ризикувати, вони швидше куплять інструменти з нижчим ризиком, отримуючи менші інвестиційні доходи. Коли інвестори одержують найвищу дохідність за прийнятного ризику, то це означає, що їм вдалося здійснити «гарні інвестиції».

Для оцінки результативності управління портфелем потрібно визначити:

1) фактичну дохідність портфеля за певний період;

2) фактичний ризик портфеля;

3) еталонний портфель, тобто портфель, який можна використовувати як точку відліку для порівняльного аналізу.

Найпростіше визначається дохідність портфеля, якщо певна сума коштів інвестується на визначений період часу.

,

де rp — дохідність портфеля за період t;

Р — вартість портфеля на початку періоду t;

Pn — вартість портфеля в кінці періоду t.

Період, що розглядається, може бути будь-яким, наприклад, місяць, квартал, рік, кілька років тощо. Для того щоб порівняти дохідність одного портфеля з іншим, показники їхньої дохідності потрібно привести до одного часового періоду — як правило, року.

Випадки, коли портфель формується за рахунок інвестування певної суми тільки в початковий момент і на весь період часу, є винятковими, а не типовими. У ході управління портфелем кошти, як правило, вилучаються і вносяться додатково. Якщо це відбувається одразу ж після початку інвестиційного періоду або незадовго до його закінчення, то додаткові кошти можна не врахову­вати за оцінки дохідності, оскільки вплив даних сум на підсумковий результат буде незначним. Завдання ускладнюється, якщо приплив або вилучення коштів відбувається в інші моменти. Для таких умов теорія пропонує два показника оцінки дохідності: внутрішню дохідність і дохідність на основі середньої геометричної.

Внутрішня дохідність розраховується для відповідного потоку платежів.

Для того щоб визначити дохідність на основі середньої геометричної, потрібно знати вартість портфеля в момент вилучення або отримання додаткових коштів.

Для визначення дохідності портфеля більш точним є метод середньої геометричної. Недолік методу внутрішньої дохідності полягає в тому, що на підсумкове значення дохідності портфеля можуть вплинути дії клієнтів з вилучення інвестованих коштів. Тому дохідність портфеля потрібно вираховувати за методом середньої геометричної:

,

де — середня дохідність портфеля за період t;

— дохідність за і-й період t;

n — кількість періодів;

P — знак множення.

Незручність методу середньої геометричної полягає в тому, що потрібно знати вартість портфеля в кожний момент внесення або вилучення коштів. Кошти можуть вноситися або вилучатися з різною періодичністю. Тому не завжди період t1 буде дорівнювати t2 тощо. У такому разі, щоб скористатися наведеною формулою, потрібно зробити попередні припущення або перетворення. Якщо інвестор додатково вносить або вилучає кошти незадовго до кінця або початку кожного періоду, можна зробити припущення про те, що дані дії відбуваються наприкінці (на початку) періоду та скористатися формулою без змін. Невелика похибка має суттєво вплинути на дохідність портфеля. Тому на неї можна не зважати. Якщо надходження або вилучення коштів відбуваються з однаковою періодичністю, але спостерігаються всередині одного з періодів, спочатку можна визначити дохідність за даний період і після цього скористатися формулою.

Якщо в межах року вилучення й надходження коштів відбуваються з різною періодичністю, потрібно визначити вартість портфеля в кожний момент руху коштів і розрахувати темп зростання його дохідності, тобто величину (1 + rt) для кожного проміжку часу за такою формулою:

,

де — вартість портфеля наприкінці періоду t;

— вартість портфеля на початку періоду t.

Після цього дохідність у розрахунку на рік знаходимо за такою формулою:

,

де m — кількість періодів, з яких складається рік.