Сторінка
1

Наступний Президент України

. Говори його мовою. Будь таким, як він, увесь час. Людиною без ілюзій (від них ніякої користі!) і без надій (кому вони потрібні?), людиною, яка володіє непорушною звичкою досягати успіху. Людиною, яка може сказати "сьогодні гарна погода" таким тоном, що всі навкруги підстрибують по стойці "струнко" і відповідають: "Так точно, сер!" .

Теодор Старджон, "Скальпель Оками"

Класик від журналістики охарактеризував свою професію, як "історію одного дня". Вельми слушно і напрочуд влучно. Один день плюс один день плюс ще один . І це вже не одного дня історія, а явища чи їх низки, подій та їх наслідків. З великої відстані це нагадує шахову дошку, над якою журналіст спостерігає за пересуванням офіцерів і пішаків, нерідко докладає зусиль, щоб власноруч змінити розстановку сил на дошці або ж кидається в гру, переймаючись роллю "розіграної пішки", аби животом своїм захистити не завжди гідного такої самопожертви короля .

Журналіст-гросмейстер якісно виділяється на тлі інших представників свого "цеху" лише тоді, коли він здатний будувати більш-менш реальні прогнози стосовно певною мірою віддалених подій, що матимуть місце в шаховому королівстві на п'ять, шість, вісім ходів уперед. Звичайно, кожен гравець має власні техніки побудови таких прогнозів. Наприклад, наявність "своїх" людей у ключових державних інститутах, або ж звичка прослуховування "забугорних голосів", що уславлені потужною аналітикою, або ж проведення власних незалежних розслідувань, або ж просто хист влучати пальцем у небо. Технік таких існує безліч, як і безліч виграшних комбінацій на шаховій дошці.

Цікавою в цьому ключі видається математична методика побудови графіків. Спершу ставиться в системі координат точка, яка позначає певну величину. Коли ми одержуємо інші значення, то ставимо другу точку, потім третю. Оперуючи трьома точками і з'єднавши їх між собою лінією, ми можемо побудувати відрізок кривої. Звичайно, краще, коли точок більше, але й трьох уже достатньо. Побудована нами крива має певні характеристики, і ми можемо подовжити її дещо далі, передбачаючи, що наступні дані підтвердять правильність нашого прогнозу. Такий метод дістав назву екстраполяції.

Як це застосувати в журналістиці? Наприклад, беремо ту чи іншу політичну фігуру і будуємо стосовно неї дві осі координат — х та у. Вісь х буде відображати якісні зміни в кар'єрі політика, вісь у — час. Крива, яку ми одержимо, характеризуватиме зростання його авторитету на ниві вітчизняного державотворення в часі, тобто зростання його впливу. Потім криву ми зможемо на підставі відомих точок подовжити, застосувавши метод екстраполяції, і таким чином побудувати прогноз подальшого кар'єрного зростання, а відтак і впливу даної політичної фігури в "шахових" баталіях.

Теорія без практики, як відомо, є дитям мертвонародженим, тому спробуємо математичний метод застосувати.

Юрій Федорович Кравченко — міністр внутрішніх справ України. У свої сорок дев'ять він захоплює не лише ідеальною спортивною статурою колишнього майстра спорту з плавання та непересічного прихильника бодібілдінга, а й незвичайною, можна сказати, карколомною кар'єрою. Якщо в 1974 році (у двадцять три роки) він тільки вступив на службу в органи внутрішніх справ інспектором на терені рідної Кіровоградщини, то в 1989 році (у тридцять вісім) він уже був на генеральській посаді начальника Управління внутрішніх справ Кіровоградської області. У 1992 році він переїздить до Києва в крісло заступника міністра внутрішніх справ, потім протягом року очолює ні мало ні багато Державний митний комітет, звідки повертається до "міліцейного лона" вже міністром (1995 року у віці сорока чотирьох років). Орденоносець, кандидат юридичних наук, заслужений юрист, почесний академік, член рад різних громадських структур .

Зигзаги примхливої долі переказати правдиво цілком і повністю неможливо ні у власних мемуарах, ні у спогадах сучасників-колег, а в статті стороннього спостерігача і поготів. Однак детальний життєопис для застосування математичного методу екстраполяції, по суті, і не потрібний. Нехай вдала кар'єра Ю. Ф. Кравченка буде першою точкою на площині, від якої ми абстрагуватимемося і побудуємо ламану прогнозу, якщо, звичайно, одержимо бодай ще кілька таких самих точок.

Точка друга. Наприкінці 1999 року президент Росії Борис Єльцин зрікся "престолу": мовляв, зробив, що міг, хто зможе, нехай зробить більше. Цим "хто" став виконуючий обов'язки Президента РФ Володимир Володимирович Путін — колишній співробітник Федеральної служби безпеки, представник "тіньового цеху" держави на прізвисько "Моль". Росія, розіп'ята по євразійському материку війнами, тероризмом, нестатками, економічними негараздами та політичними інтригами, давно потребувала нового правителя — молодого і сильного. Потребувала сильного, а одержала "силового". Всіма руками "за" Путіна виступив і легатимізував його президентство простий народ, армія, міліція, "проти" — представники наддемократичних інститутів держави ("незалежна" преса зокрема).

Але це було потім. А спершу, наприкінці січня 2000 року, виконуючий обов'язки президента РФ В. В. Путін провів робочу зустріч з міністрами внутрішніх справ України і Росії. На цій зустрічі головні міліціонери України і Росії доповіли в.о. президента РФ про спільну діяльність "силовиків" двох держав у царині боротьби з організованою злочинністю, а також про зусилля, спрямовані на розширення співробітництва між двома очолюваними ними відомствами. В. Путін двадцять хвилин особисто спілкувався з Ю. Кравченком, протягом яких вони дійшли висновку посилити регіональні зв'язки. Як результат — дві фотографії в шпігелі газети "Факты", на яких наш міліційний міністр і майбутній президент Росії з посмішками однакової інтенсивності.

Отже, високий рейтинг українського міністра внутрішніх справ на політичному ринзі принаймні держав — учасниць СНД — річ доведена і незаперечна.

Точка третя. Це велика аналітична стаття в газеті "Московский комсомолец" в Украине" від 30 березня — 6 квітня 2000 року під майже запозиченою в літературного класика назвою "Список Кравченка". У ній ідеться про те, що найбільш вірогідним претендентом на посаду прем'єр-міністра є не хто інший, як Юрій Федорович (це пророцтво з різноманітними переспівами саме навесні 2000 року неодноразово обсмоктувалося вітчизняними ЗМІ, доки не було офіційно спростованим). Стаття побудована на цікавому фактажі: міліційний міністр виступав перед народними обранцями вищого ешелону і доповів їм, що має відомості (список із 123 осіб), за якими розбереться з деякими депутатами, котрі підозрюються в порушенні закону. Автор газетного матеріалу Євген Магда підсумовує свої роздуми з цього приводу таким висловлюванням: "В цьому процесі грамотний PR буде необхідним фактором успіху. Міліцейський міністр не може не розуміти, що за кадровим потенціалом СБУ переплюнути йому не вдасться, а взяти пальму першості можна лише старанням. Тому виступ Юрія Федоровича міг стати визначенням не лише своєї сили, а й вивіренням напрямку головного удару".