Сторінка
6

Закономірна різноманітність форм власності і форм підприємницької діяльності

Як наслідок, один з найважливіших критеріїв формаційного розвитку — критерій власності — зазнає настільки глибоких пере­творень, що у кінцевому підсумку втрачає можливість виконувати свою головну формаційно-утворюючу функцію. Функція власності, що є основою формування соціально-класових відносин, владних та управлінських структур суспільства, поступово самозаперечується.

Саме на цих методологічних засадах побудована теорія гранич­ної корисності, на якій засновані неокласичні школи економічної теорії. Найважливішим постулатом цієї теорії є положення про те, що будь-які виробничі структури можуть бути предметом еконо­мічних відносин, якщо вони є рідкісними. Йдеться про те, що їхня економічна значимість обернено пропорційна до їхньої наявності. Це стосується оцінки економічної корисності не тільки певного то­вару, а й, як про це писав один із засновників теорії граничної корис­ності відомий австрійський економіст Карл Менгер (Основания политической экономии. Общая часть: Пер. с нем. — Одесса, 1903), власності у цілому. Власність як економічна категорія, зазначав він, є не довільним винаходом, а навпаки, єдино можливим знаряддям вирішення тих проблем, що нав'язані нам природою, тобто невідпо­відністю між потребою і доступною кількістю благ, що є у нашому розпорядженні. Це дає змогу, підкреслює австрійський учений, зро­бити висновок про те, що за умов, коли буде досягнута рівновага між потребою і доступною кількістю благ, власність на них взагалі втра­тить свою економічну значущість. Вона зникне.

Звичайно, сучасні процеси у відносинах власності розвиваються за більш складною схемою. Проте у своїй принциповій постановці позиція К. Менгера не може піддаватися сумніву. Вона не лише нау­ково коректна, а й така, що створює відповідну методологічну осно­ву для розуміння принципу історизму відносин власності, логіки їхнього еволюційного самозаперечення.

2. Форми підприємницької діяльності

За формами власності та організацією (рис. 2) можна виділити такі основні види підприємництва:

Рис. 2. Види підприємництва за формами власності та організації

• індивідуальне — засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники, що не застосовують постійно найману працю);

• сімейне — грунтується на приватній власності громадян-членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;

• приватне, або партнерське, — зі створенням юридичної осо­би і обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);

• акціонерне — засноване на власності акціонерів (власники цінних паперів — індивідуми, юридичні особи);

• орендне — береться за відповідну плату на певний час у кори­стування, що дає йому право бути власником результатів праці, до­бі ходів та розпоряджатися майном;

• колективне (народне) — засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи;

• інноваційне — грунтується на інтелектуальній власності;

• спільне — створюється об'єднанням майна різних власників.

Перелічені та інші види підприємницької діяльності, наприклад, за контрактом, які створюються на основі угоди менеджера або адмі­ністрації в цілому з власником, або різні форми кооперування можна об'єднати у три групи: одноосібне володіння, товариство, корпо­рація.

Підприємницьку діяльність можна виконувати на основі створення індивідуального (одноосібного, як це прийнято в західних країнах) підприємства або через створення підприємства в формі товариства або спілки.

Індивідуальне (одноосібне підприємство - це підприємство, яке є власністю однієї людини, яка несе повну відповідальність як за ведення бізнесу, так і за наслідки, пов’язані з цією діяльністю. Підприємництво в цій формі може здійснюватись як на основі підприємства, яке має статус юридичної особи так і на базі підприємства, яке не є юридичною особою.

Справа в тому, що в цілому ряді країн для внесення підприємства в торговий реєстр (регістрація підприємства), т.е. для процедури, пов’язаної з одержанням статусу юридичної особи, необхідно дотримуватись вимоги закону. В основному це відноситься до мінімально допустимого розміру підприємства (частіше всього статутного капіталу) і зайняття діяльністю, не забороненою законом.

Юридичною особою є ділове підприємство, яке має власний статут, рахунок в банку і занесення в торговий (державний) реєстр, т.е. які пройшли процедуру офіційного затвердження. Якщо займаються підприємницькою діяльністю на основі підприємства без статусу юридичної особи, необхідно мати дозвіл займатись яким-небудь промислом. В нашій країні підприємницька діяльність без реєстрації заборонена.

Підприємництво, яке ведеться без наймання робочої сили, реєструється як індивідуальна трудова діяльність. Світова практика говорить, що малий бізнес – є основа економіки, але по об’єму виробництва, чисельності занятих, в цілому – ведуче місце належить великим підприємствам. Між великими і малими підприємствами знаходиться велика кількість середніх підприємств.

Класифікація підприємств, в залежності від кількості занйятих, в кожній країні ведеться по різному. В Росії і Україні таким критерієм вважається кількість зайнятих. До суб’єктів малого підприємства відносять таких індивідуальних підприємців, які ведуть свою діяльність без створення юридичної особи, а також організацій зі статусом юридичної особи з обмеженою кількістю працюючих (сюди входять і працюючі на основі договору підряду) до 15 чоловік незалежно від профілю їх діяльності.