Сторінка
2
Варто зазначити, що через кілька століть ті ж араби, нащадки попередніх фанатичних ревнителів віри, почали розшукувати випадково уцілілі грецькі манускрипти, старанно перекладаючи їх арабською мовою і знову збирати в бібліотеки, але вже в нових центрах культури.
У 310-240 рр. до н. е. В Олександрійській бібліотеці працював Каллімах –вчений, поет, автор 800 творів з історії, граматики, поезії. Головною працею, що обезсмертила ім’я Каллімаха, була знаменита „Таблиця тих, хто прославився в усіх галузях знань, і того, що вони написали в 120 книгах”. Близько 1/8 частини фонду Олександрійської бібліотеки відбито в цих „Таблицях”, що одночасно були і систематичним каталогом, і бібліографічним покажчиком. Ця праця не збереглася, до нас дійшла граматика співробітника тієї ж бібліотеки Аристофана з Візантії „Про таблиці Каллімаха”. На сучасному етапі уряд Єгипту й Олександрійський університет спільно з ЮНЕСКО і згідно з програмою ООН розробили проект відродження знаменитої бібліотеки. Передбачається створити нове, оснащене сучасною технікою зібрання, яке на порозі третього тисячоліття поверне собі минулу славу. Через комп’ютерну мережу воно буде зв’язане з архівами і центрами документації всього світу.
Стародавній Рим
Римська культура зародилася на грунті грецької. На ранньому етапі розвитку вона була майже копією елліністичної культури. Перші п’ять століть своєї історії Рим не мав бібліотек і майже не мав письмової культури. Поступово римські завойовники розширюють кордон своєї імперії й у війнах книги стали здобиччю завойовників. Найбільшою з захоплених була бібліотека Арістотеля. Перша публічна бібліотека в Стародавньому Римі була створена після 37 р. до н. е. Поліоном, який відмовився від політичної діяльності, щоб стати покровителем мистецтва і літератури. Ідея публічної бібліотеки належить Юлію Цезарю, але цей задум був реалізований після його смерті.
Поряд з Олександрійською і Пергамською можна поставити Римську бібліотеку Ільпіана, засновану імператором Траяном (ІІ ст. н. е.). Вона мала два приміщення: одне для грецьких, друге – для римських книг. Наступні імператори також створювали бібліотеки, та більшість з них була знищена пожежами.
У І ст. до н. е. та І ст. н. е. у Римі існувало багато приватних бібліотек. Зібрання книг виступало символом престижу і багатства і було доступне вченим, багато з яких мали власні бібліотеки. Наприклад, Ціцерон мав 18 вілл, і майже в кожній – свою бібліотеку. Фонди бібліотек були каталогізовані. На початку ІУ ст. у Римі існувало не менше 28 публічні бібліотеки.
Бібліотеки середньовіччя
З У ст. на зміну публічним і приватним бібліотекам стародавнього Риму приходять церковні та монастирські бібліотеки, а також перші наукові бібліотеки Академії Наук і університету, що сприяло розвитку науки і удосконаленню навчального процесу. Центром культури став Константинополь, заснований у 330 р. н. е. Імператор Костянтин створив у своїй новій столиці на Босфорі власну бібліотеку. Наступні імператори поповнювали її фонд, і коли в 477 р. вона загинула від пожежі, її фонд нараховував 100 тис. сувоїв. Бібліотеку вдалося відновити за кілька років. У Константинополі існували ще дві великі бібліотеки: Академії наук, яка проіснувала кілька століть, й університету, що виникла на її основі. Створений близько 850 р. університет став центром освіти на Близькому Сході (завдяки своїй бібліотеці). Третя велика бібліотека належала патріархам, главам Східної православної церкви. В імперії з’являлися й інші церковні бібліотеки, модель яких була створена єпіскопом Феодором із Студійського монастиря під Константинополем. Приблизно у 825 р. Феодор організував у Студіумі бібліотеку і скрипторій для переписування рукописів, а також школу підготовки духовенства. Це була типова бібліотека пізнього середньовіччя. До початку ХІІІ ст. слава Візантії повільно згасає. Роль Константинополя в історії західної цивілізації значна тим, що він зберіг твори грецької літератури і мистецтва, загублені для Заходу.
Бібліотеки Середньої Азії і Кавказу
Найдавніші бібліотеки виникли у феодальних державах Кавказу, Середньої Азії і Київської Русі. Ранньофеодальні держави славилися високим рівнем розвитку культури й освіти, оригінальними творами літератури, розповсюдженням наукових і практичних знань. Виникнення писемності та перших рукописних книг сприяло появі як власних, так і церковних, монастирських та бібліотек навчальних закладів.
У ІV ст. до н. е. в стародавньому місті Отрар (Південний Казахстан) існувала найбільша бібліотека, у ній було зібрано десятки тисяч книг майже з усього світу. Внаслідок розкопок установлено, що бібліотеки середньоазіатських держав мали багаті зібрання книг, написаних на глиняних дощечках, шкірі, дереві.
Високим рівнем розвитку науки та культури в ІІІ-VІІ ст. н. е. виділялася Грузія. На цей час припадає виникнення приватних та церковних бібліотек. Найбільші книгозбірні знаходилися при монастирях. На початку ХІІ ст. в Галатському монастирі, недалеко від Кутаїсі, була відкрита академія, в бібліотеці якої були праці з філософії, астрономії, математики, права.
Із введенням алфавіту у Вірменії з’являється філософська, історична і географічна література рідною мовою. Вже у ІХ-ХІ ст. в Середній Азії культура й освіта переживають нове піднесення. У Бухарі, Самарканді, Хорезмі та інших містах розповсюджується писемність, розвивається наука і мистецтво, розширюється торгівля книгами та рукописами. Ці міста славилися великими книгозбірнями релігійної та наукової літератури. Бібліотеки розміщувалися в окремому будинку, мали каталог, книги були розподілені за науками.
Завантажити реферат