Сторінка
2
Похідні барбітурової кислоти у воді мало розчинені; добре розчиняються натрієві солі барбітурової кислоти.
Барбітурати пригнічують центральну нервову систему і використовуються в музичній практиці як заспокійливі, снодійну, проти судомну дію (Бензонал, Бензобаміл) і засобів для наркозу (гексанал, тіопентал-натрію).
Сон, що викликається барбітуратами (так як і в більшості інших снодійних засобів), по своєму протіканню відрізняється від природного сну. Барбітурати полегшують засинання, але міняють фазову структуру сна; зменшують тривалість швидкого (парадоксального) сна.
Нормальний механізм протікання сна складається з двох фаз: 1) ще глибока, повільна фаза засинання, при цьому зменшується активність головного мозку, серцево-судинної системи, дихання; 2) фаза швидкого поверхневого сна, при цьому підвищується активність головного мозку, в цій фазі сняться сни. Перша фаза триває 60-90 хвилин, друга 20-30 хвилин. На протязі ночі ці фази міняються – це буде нормальний сон.
В механізмі дії барбітуратів відбувається їхній вплив на метаболічні процеси мозку, а також на синоптичну передачу нервових імпульсів. Вони проявляють стимулюючий вплив на систему гальмівного медіатора – ГАМК (гама-аміномасляної кислоти). ГАМК – пригнічуючи діє на центральну нервову систему, тобто проявляє заспокійливу дію.
Фармакокінетично барбітурати характеризуються швидким всмоктуванням із шлунково-кишкового тракту, причому натрієві солі (Барбітал-натрію, Барбаміл, Етамінал-натрій) швидше всмоктуються, ніж вільні кислоти (Барбітал, Фенобарбітал та ін.). Вони легко проникають через гематоенцефалічний бар’єр.
Різні барбітурати мають різну тривалість дії, що пов’язано з особливостями їх зв’язування білками (глобулінами) плазми, їх перетворення в організмі і виділення з нього.
До препаратів тривалої дії, які застосовують як снодійні засоби, відносяться барбітал, барбітал-натрію, фенобарбітал; до препаратів середньої тривалості дії відносяться – барбаміл, етамінал-натрію, циклобарбітал; до препаратів короткочасної дії – гексобарбітал. Гексобарбітал зараз не використовується, тому що є більш ефективні засоби снодійні (нітразепам та ін.) і він виключений із Державного реєстру.
Барбітурати можна вводити всередину внутрішньом’язево, внутрішньовенно і ректально. Вибір барбітурата і способа введення залежить від показів і розчинності препарату. Для снодійної і седативної дії їх призначають всередину; при цьому якщо хворий легко засинає, але рано пробуджується призначають препарат з тривалою дією, якщо він засинає важко, застосовують препарат менш тривалої дії. В клізмах і свічках призначають барбітурати переважно хворим з підвищеною збудливістю і для премедикації. У вену вводять з метою наркозу і для купіровання психічного збудження. При наявності утруднень для внутрішньовенного введення барбітурати вводять внутрішньом’язево.
Тривалодіючі барбітурати виводяться з організму переважно нирками; барбітурати короткочасної дії руйнуються головним чином в печінці. При захворюванні печінки руйнування відбувається повільно, дія препаратів стає довшою і підсилюється. При важких захворюваннях печінки призначення барбітуратів (особливо короткочасної дії) протипоказана; при захворюванні нирок з порушенням видільної функції не можна призначати барбітурати тривалої дії.
Вплив барбітуратів на дихання і кровообіг залежить від дози, способа і швидкості введення. При звичайних дозах дихання сповільнюється і артеріальний тиск понижується у зв’язку із загальним заспокоєнням. Великі дози можуть викликати пригнічення дихання, судинний колапс, сповільнення пульсу, пониження температури, зменшення діурезу, коматозний стан. Швидке внутрішньовенне введення може привести до зупинки дихання і різкому пониженні артеріального тиску. Основний обмін і температура тіла під впливом барбітуратів понижується.
Барбітурати є ефективними снодійними засобами, але вони можуть викликати побічну дію.
При повторному застосуванні барбітуратів може розвиватися звикання, і для одержання снодійної дії необхідно збільшувати дозу. При тривалому систематичному прийомі можуть розвиватися явища фізичної і психологічної залежності. Тому барбітурати необхідно приймати відповідно по показанням і тільки по призначенню лікаря.
В деяких випадках спостерігається підвищена чутливість до барбітуратів і нетипова реакція – схвильованість, збудження. У осіб похилого віку вони часто можуть викликати збудження з наступною депресією, сплутаність свідомості. Можуть викликати шкірні алергічні реакції ( частіше при прийомі барбіталу та фенобарбіталу). При прийомі барбітуратів для знеболення пологів необхідно враховувати, що вони легко проникають через плацентарний бар’єр. Барбітурати можуть переходити також у молоко кормлячи матерів.
Барбітурати та інші снодійні засоби часто використовуються у поєднанні з іншими лікарськими засобами (заспокійливими, спазмолітичними, холінолітиками та ін.). В анестезіології їх використовують для премедикації (це попереджує введення барбітуратів перед введенням основного препарату для зменшення його побічної дії). Попереднє застосування снодійних засобів викликає загальну заспокійливу дію, підсилює дію засобів для наркозу, місцевих анестетиків і анальгетиків.
Барбітурати, особливо тривалої дії (фенобарбітал та ін.) мають властивість викликати “індукцію” ферментів, зокрема підвищувати активність ферментів печінки, що приймають участь у метаболізмі і інактивації ліків. В зв’язку з цим дія деяких засобів, що застосовуються з барбітуратами, може послаблюватися і стає менш тривалою. Так, наприклад, при прийомі барбітуратів послаблюється вплив на згортання крові антикоагулянтів – неодикумарина. По цій же причині необхідно збільшувати дози інших засоів (кортикостероїдів та ін.).
Завантажити реферат