Сторінка
2

Суб’єкти ринку цінних паперів та їхні функції

Інституційні інвестори, здійснюючи діяльність із залучення коштів індивідуальних інвесторів, які потім вкладаються в цінні папери інших емітентів, справляють великий вплив на функціонування ринку цінних паперів та його активність. Це викликано певними причинами:

1. Інституційні інвестори мають більше коштів, ніж окремо взяті фізичні особи.

2. Індивідуальні інвестори купують цінні папери з власного інтересу, а інституційні намагаються поєднати його зі справами емітента.

3. Саме інституційні інвестори частіше бувають зацікавлені в тому, щоб брати участь у повсякденному управлінні справами емітента.

Найактивнішими інституційними інвесторами є інвестиційні фонди та компанії, комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активні — промислові та торговельні підприємства, компанії, господарські товариства тощо.

Фінансовими посередниками на ринку цінних паперів є юридичні особи, робота яких тісно пов’язана з наданням професійних послуг щодо опосередкування діяльності на ринку емітентів та інвесторів. Посередники повинні мати ліцензію на здійснення своєї діяльності. У більшості випадків вони надають брокерські, дилерські й андерайтерські послуги.

Брокер (біржовий маклер, комісіонер, курт’є, стокброкер) — посередник, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримуючи за посередництво комісійні (куртаж). Брокером зазвичай є брокерська компанія. Фізична особа також може здійснювати брокерські функції, якщо зареєструється як підприємець. В обо­в’язки брокера входить добросовісне виконання доручень клієнта, яким повинна віддаватися перевага разом з угодами самого брокера, якщо він також має право виконувати функції дилера.

Договір комісії з брокером може передбачати можливість використання брокером коштів клієнта, передбачених для інвестування в цінні папери або отриманих у результаті продажу паперів, у своїх інтересах до моменту повернення коштів клієнту. При цьому частка доходів, отриманих від їхнього використання, згідно з договором перераховується клієнту. Брокер не в змозі надати гарантії клієнту щодо доходів від інвестування цих коштів. Якщо інтереси брокера перешкоджають виконанню ним доручень клієнта на найвигідніших для останнього умовах, брокер повинен негайно його про це повідомити.

Дилер — це посередник, який здійснює операції з купівлі-продажу цінних паперів від свого імені та за власний рахунок. Дилером може бути тільки юридична особа.

Інфраструктурними учасниками фондового ринку є юридичні особи, які виконують такі основні види професійної діяльності з інструментами ринку цінних паперів: з організації торгівлі на рин­ку, з управління цінними паперами, з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, депозитарну, розрахунково-клірингову, консультаційну та аудиторську діяльність тощо.

Реєстратор — юридична особа, суб’єкт підприємництва, який займається одним видом діяльності — веденням реєстрів власників іменних цінних паперів на основі ліцензії ДКЦПФР. Діяльність реєстраторів регулюється Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Емітент може й самостійно вести реєстр власників іменних цінних паперів, якщо їхня кількість не перевищує 500 осіб. У цьому випадку він зобов’язаний мати одного штатного співробітника, атестованого як спеціаліст із питань ведення реєстру та з кваліфікаційним сертифікатом установленого зразка, який займається реєстраторською діяльністю.

У 1997 р., після того як було прийнято Закон «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», у реєстраторів з’явилися конкуренти — зберігачі.

Зберігач — комерційний банк або торговець цінними паперами, який має ліцензію зберігача ДКЦПФР та зберігає й обслуговує рахунки в цінних паперах.

На практиці частіше всього реєстратори задовольняють права власників документарних цінних паперів, а зберігачі — права власників бездокументарних цінних паперів.

Документарна форма цінного папера — це бланк сертифіката, що містить визначені законодавством реквізити й задовольняє право власності на цінні папери. Сертифікат обов’язково має містити такі реквізити: назву цінного папера (для акцій — «сертифікат», для облігацій — «облігація»); код за ЄДРПОУ; назву й місцезнаходження емітента; серію й номер сертифіката; дату випус­ку; тип і категорію цінного папера; його номінальну вартість; ім’я власника; кількість цінних паперів; підпис керівника емітента; реквізити реєстру.

Бездокументарна форма цінного папера — електронний запис, що здійснюється зберігачем, і який є підтвердженням права власності на цінний папір. Випуск цінних паперів у бездокументарній формі оформлюється глобальним сертифікатом емісії, який засвідчує право власника на здійснення операцій із цінними паперами цього випуску в Національній депозитарній системі. Він має містити такі реквізити: реєстраційний номер; дату та місце оформлення сертифіката; офіційне найменування й місцезнаходження емітента; вид і категорію цінних паперів; номінальну вартість одного цінного папера; зареєстрований статутний фонд емітента; обсяги емісії; права власників (наприклад, на управління й одержання доходу); іншу інформацію.

Депозитарій — це інститут, який дає можливість здійснювати розрахунки в цінних паперах через комп’ютеризовану систему депозитарного обліку та спрощує їхній обіг на вторинному ринку за рахунок використання електронного документообігу, що значно збільшує ефективність та інвестиційну привабливість ринку цінних паперів України.

Діяльність депозитаріїв в Україні регулюється Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 року (№ 710/97 — ВР). Відповідно до цього Закону депозитарій здійснює діяльність щодо:

· надання послуг зі збереження цінних паперів незалежно від форми їх випуску;

· відкриття та ведення рахунків у цінних паперах;

· обслуговування операцій за цими рахунками, включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

· обслуговування операцій емітента щодо випущених ними цінних паперів.

Депозитарій може створюватися у формі відкритого акціонерного товариства, учасниками якого є не менше 10 зберігачів. Депозитарна діяльність має бути єдиним видом діяльності цього товариства.

В Україні специфіка національної депозитарної діяльності полягає в існуванні паралельно створених депозитаріїв — Національного депозитарію України (НДУ) і Депозитарно-клірингової компанії «Міжрегіональний фондовий союз» (МФС).

Структура Національної депозитарної системи передбачає два рівні:

¨ верхній — НДУ й депозитарії, що ведуть рахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

¨ нижній — зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.