Сторінка
1
Народні назви: кислянка, барбарис сибірський, кислий терен.
Родина барбарисові — Berberidaceac.
Розгалужений кущ заввишки 2,5 м, з трироздільними колючками. Листки розташовані по черзі, довгасті, обернено-яйцевидні, тупі, з гостропилчастими краями, зверху темно-зелені, знизу світліші, з короткими черешками. Квітки світло-жовті, дрібні, запашні, зібрані у пониклі китиці. Ягоди довгасті, червоні, їстівні, соковиті, кислі, з 2—3 видовженими насінинами (мал. 15).
Цвіте у травні-червні. Ягоди достигають у вересні-жовтні. Росте на піщаних пагорбах, у лісі; широко культивується в садах.
Районі! поширення — Європейська частина СРСР, особливо Крим, Кавказ.
З лікувальною метою використовують листя барбарису, а також ягоди і коріння.
Заготовляють листя барбарису звичайного після цвітіння (з середини травня до середини червня), а ягоди — у вересні-жовтні. Збирають у рукавицях, частково зрізуючи гілки (садовими ножицями) з достиглим, цілком розвиненим листям, яке потім обривають з гілок.
Сушать листя на вільному повітрі або у приміщенні, що добре провітрюється, розстилаючії тонким шаром та періодично перевертаючи. На смак . листя барбарису кислувате, має слабкий своєрідний запах. Зберігають його у сухому приміщенні в коробках.
У листках, корі, гілках і корінні різних видів барбарису є алкалоїд берберин, аскорбінова кислота, вітамін К, ятрорицин та ін. У квітках, крім того, виявлено інший алкалоїд — оксіакаитин — та ефірну олію, а в плодах — цукор, яблучну і лимонну кислоти, аскорбінову кислоту і вітамін К.
Барбарис як лікувальний засіб використовували ще в давнину в Індії та Єгипті. Пізніше, у період середньовіччя, застосовували його настій для лікування різних захворювань, особливо шлунково-кишкових. У XVIII ст. барбарисом зцілювали цингу і жовтяницю. Дослідженнями, виконаними останнім часом у ВИДІ лікарських рослин; доведено, що настій з коренів барбарису виявляє кровоспинну і судинозвужувальну дію.
У медичній практиці барбарис використовують як матковий кровоспинний засіб у післяпологовий період. Крім того, його препарати призначають при захворюваннях жовчних шляхів і печінки як жовчогінні.
Плоди барбарису багаті на аскорбінову кислоту і вітамін К, його сік за вмістом може замінити лимонний сік.
Застосовують: 1) при захворюваннях печінки, каменях жовчних шляхів, порушенні діяльності кишок — відвар 1 чайної ложки подрібнених коренів або кори в 1 склянці окропу п'ють по 1 столовій ложці 3—4 рази на день; 2) при кровотечах з матки за призначенням лікаря п'ють настойку листків барбарису, що є в аптеках, по 20—ЗО крапель 3 рази на день.
В аптеках продається також готовий препарат холелітин, ефективний при жовчнокам'яній хворобі.
Валеріана лікарська — ValenanaofficinalisL.
Народні назви: маун аптечний, одолян, козлик, котяча трава, бісове ребро.
Родина валеріанові — Valerianaccae.
Багаторічна трав'яниста рослина з коротким товстим кореневищем, густо вкритим численними бурувато-жовтнми коренями. Стебло пряме, циліндричне, борознисте, всередині порожнє (дудчасте), заввишки 0,7—1,5 м, вгорі розгалужене. Листки непарнопірчасті, розсічені, супротивні, при корені — черешкові, верхні — сидячі. Квітки дрібні, блідо-рожеві або блідо-фіолетові, пахучі, зібрані півзонтиками на верхівках стебел і бічних гілок. Плід — дрібна довгасто-яйцевидна сім'янка.
Цвіте у червні-липні.
Росте на будь-яких грантах у різних районах, але переважно у вологих місцях, на лісових галявинах, у чагарниках, понад річками, на болотяних луках, в ярах, на схилах гір і в горах, на субальпійських луках.
Райони поширення — всюди на території СРСР, крім Крайньої Півночі і районів пустелі Середньої Азії.
Основні райони збирання і заготівлі — Україна (Полісся Лісостеп, Карпати), Молдавія, Кавказ, Воронезька і Ростовська області, Краснодарський край. Культивують її у багатьох областях СРСР.
Для виготовлення ліків використовують кореневища разом з коренями.
Запах валеріани гострий, своєрідний, ароматний. Смак пряний, гірко-солодкий.
Збирають кореневища разом з коренями восени (у вересні-жовтні), після цвітіння рослини, коли стебла побуріли і засохли, а підземна частина — товсті м'ясисті корені — містить найбільше лікувальних речовин.
На Кавказі валеріана відцвітає дуже рано і тому збирати її починають у липні.
Викопані кореневища разом з коренями старанно очищають від землі, мигать у воді (у кошиках), підв'ялюють 1—2 дні на повітрі, а потім сушать у затінку, в теплому приміщенні, на горищі, на печі або у сушарках при температурі 35° С (не вищій ніж 40° С). Свіже кореневище біле, майже без запаху, під час сушіння темніє, набуває темно-бурого забарвлення та характерного запаху.
Кореневище валеріани містить ефірну валеріанову олію (1—3%), дубильні речовини, смоли і алкалоїди (валсрнн і хатинін), крохмаль, цукор, кислоти (яблучну, мурашину, оцтову і валеріанову). Ефірна олія валеріани складається з борнеолу та валеріанової кислоти і діє па організм заспокійливо, зніжуючи збудливість центральної нервової системи.
Препарати валеріани часто призначають у поєднанні з бромом та іншими заспокійливими засобами. Експериментальне встановлено посилення гальмівних процесів у головному мозку при введенні з організм настоїв валеріани.
1 2