Сторінка
1

Валеріана лікарська - Valeriana officinalis L.

Для лікування використовують кореневище з коренями.

Хімічний склад: ефірна, олія (0,5—3%), до складу якої входить камфен (близько 20%), валеріано-бормеоловий ефір, вільний алкоголь борнеол, пінен, терпенол, сесквітерпен, сєс-квітерпінеол та вільні органічні кислоти (мурашина, оцтова, яблучна, масляна, ізовалеріанова); азулен, проазулен, алка­лоїди валерин і хатинін (близько 0,02%), борнілестер (9,5%), метилпірилкетон, крохмаль, цукор, камедь, смолисті речовини.

Фармакологічні властивості. Валеріана лікарська діє заспокійливо на центральну норвову систему, знижує збуд­ливість її, а також спинного мозку, ослаблює спазм гладень­ких м'язів, сповільнює ритм серця, знижує артеріальний тиск, розширює вінцеві судини, підсилює секрецію залоз травного каналу, збільшує жовчовиділення.

Показання до призначення: безсоння, істерія, вегетоневрози, нервові збудження і душевні переживан­ня, епілепсія, іпохондрія, стани непритомності, мігрень, нев­рози серцево-судинної системи та травного каналу (особли­во спастичного характеру), метеоризм, понос, астма, спазм матки, клімакс, глистяна інвазія.

Способи застосування. Внутрішньо—холодний настій (10 г подрібненого коренерища або 1 столова ложка на склянку окропу, настоюють протягом 6—24 год) по 1 столо­вій ложці або настойку — по 20—30 крапель 3—4 рази на день: порошок — по 1—3 г на прийом.

Алое деревоподібне (столітник) — AloearborescensMill.

Як виглядає? Багаторічна кімнатна рослина до 150 см заввиш­ки, буває кількох видів. Стовбур її короткий, листки м'ясисті, довгасто-мечоподібні зібрані на верхівці у вигляді розетки. Краї листків зубчасті, зубці витягнені в м'які колючки. Високу квітко­носну стрілку вінчає довге гроно червоних або жовтих квіток з ше­стизубчастим приквітком. Цвіте в зимові місяці, але не кожного року.

Де росте? Батьківщина алое — напівпустельні засушливі зони Південної і Східної Африки, де ця рослина досягає значних розмірів, а її листки — до 60 см завдовжки. У нас вирощують її в горщиках і як однорічну культуру на узбережжі Чорного моря.

У листках алое, витриманих протягом 12 діб в умовах темноти і холоду (6—8 °С), у процесі боротьби рослини за життя відбува­ються біологічні зміни в обміні речовин і зниження життєвих про­цесів, що зумовлює виникнення в них так званих біогенних стиму­ляторів, які можуть збуджувати життєві процеси в інших ткани­нах, що вже почали відмирати. Цю властивість алое використовують у тканинній терапії, застосовуючи для ін'єкцій (при захворюваннях очей, хронічному артриті, бронхіальній астмі, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки) та зовнішньо (при вовчанці і з метою профілактики та лікування шкіри при променевій хворобі) емульсію, виготовлену із соку алое, касторо­вої й евкаліптової олій з емульгатором у співвідношенні 78:11:0,1:11.

Що й коли збирають? Соковиті листки — восени. Витиснутий під пресом сік згущують до стану затвердіння (так званий сабур) або консервують спиртом (80 частин соку, 20 частин 95% етилово­го спирту, 0,5 % хлоретану). Перед цим рослини витримують у не­сприятливих умовах життєдіяльності.

Коли застосовують? Як проносний та жовчогінний засіб і для збудження апетиту та поліпшення травлення. Сабур входив ко­лись до складу «еліксиру довголіття». У дозах 0,03 — 0,2 сухий ек­стракт алое діє через 8—10 год як сильний проносний засіб, справ­ляючи вплив на функцію товстої кишки, але він зумовлює при­плив крові до органів таза і тому протипоказаний при геморої, циститі, під час вагітності і менструації, також при гострих захво­рюваннях травного каналу, нирок, серцевих хворобах у стадії де­компенсації і туберкульозі легенів з кровохарканням.

Свіжий або консервований сік вживають по 1 чайній ложці двічі на день за ЗО хв до їди як жовчогінний засіб. Його можна вживати при хворобах печінки і жовчного міхура та для збуджен­ня апетиту й поліпшення травлення, а також при хронічному і атонічному закрепі, ожирінні і таких захворюваннях травного ка­налу, як гастрити з недостатньою кислотністю, гастроентерит й ен­тероколіт. У соку містяться антраглікозиди (суміші їх — алоїни — збільшують виділення жовчі), смоли; він багатий на ферменти, вітаміни і бактерицидне діє на різні групи бактерій, у тому числі і на мікобактерії туберкульозу; сприяє регуляції менст­руацій. Протипоказань для застосування соку алое немає.

У суміші з розчином хлориду закисного заліза сік алое вживають для лікування недокрів'я, а при раку шлунка (в народній медицині з напаром чистотілу — див. Чистотіл звичайний) — рекомендують розжовувати тричі на день по шматочку сирого листка алое (10 г) і, висмоктавши сік, все, що залишилося, потім проковтнути. Суміш 750 г соку алое, 1750 г червоного виноградного вина і 1250 г чистого меду настоюють 7 діб у закритій банці з темного скла і вживають у перші 7 діб по 1 чайній ложці, а потім 5 тиж по 1 столовій ложці тричі на день за 2 год до їди — при туберкульозі легенів, виразці шлунка, астмі, гіпертонічній хворобі, подагрі, радикулітах, грипі, ангіні, хронічному гаймориті, екземі, злоякісних пухлинах, лейкопенії, про­меневій хворобі, занепаді сил, на початковій стадії катаракти.