Сторінка
3
Сімнадцятирічний Володимир Вернадський написав, мабуть, єдиний у своєму житті вірш, його він присвятив Україні - "своєму рідному краю". Роздуми юнака над трагічною долею України вражають дивовижним провидінням.
"Украина, родная моя сторона, Века ты уже погибаешь . Но борешься, бьешься, бедняжка, одна, И в этой борьбе изнываешь. В минуту погибели крайней твоей Детей твоих дух пробуждался, Старались свободу найти от цепей - И ум их тобой восхищался. Но дела вести до конца не могли И вновь начинались раздоры . Врагам твоим снова они помогли И вновь появлялись кондоры. Кондоры - враги, разрывали тебя, И дети врагами являлись, Немногие, верно до гроба любя, Течению волн покорялись. Но в этих немногих вся сила твоя - Они втихомолку старались, И в годину бедствий, родная моя, Враги твои вновь изгонялись - Опять начинались раздоры, борьба, Враги твои снова являлись. Такая, родная, твоя уж судьба - Судьбе мы всегда покорялись".
Студент природничого відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету Володимир Вернадський, виявляючи широту, різнобічність, багатогранність наукових і учбових інтересів, водночас брав участь у студентському русі, у студентських сходках, був обраний головою об'єднаних земляцтв університету. У 1886 році він разом з кількома випускниками університету об'єднався в дружній союз, який назвали "братством".
Назва "Братство" виникла з ініціативи Вернадського, очевидно, по аналогії з братствами, які існували в ХVІ-ХVII століттях в українських містах. Вони розвивали національну культуру, освіту, захищали її від іноземного впливу. Можливо, джерелом для такої назви стала драматична історія таємного антицарського і антикріпосницького товариства, що існувало у Києві в другій чверті ХГХ ст.- "Кирило-Мефодіївського братства", членом якого разом з Тарасом Шевченком був дядько матері Володимира Вернадського - Микола Гулак.
Вернадський і решта братчиків (понад 10 чоловік) не створили статуту, неточно визначили програму, їх об'єднало невдоволення існуючим суспільним ладом, гнітом самодержавства. Але вони бажали ненасильственої зміни громадського життя. Особисто кожен з них займався наукою в поєднанні з служінням народу. Крім професійної діяльності, члени братства займалися просвітництвом, організовували народні бібліотеки, працювали в Комітеті грамотності, вивчали і розповсюджували народну літературу, брали найактивнішу і плідну участь в кампанії допомоги голодуючим селянам (1891-1892 рр.).
Отже, пошуки наукової істини цією незвичайною духовною спільністю поєднувалися з пошуками соціальної справедливості, створення умов для проявів особистості. З цього невеликого кола людей вийшли відомі вчені, професори, академіки.
Їх дружній союз, у назві якого відбилися традиції визвольних ідей і змагань українського народу, і який пережив багатьох його членів, вони пронесли через усе життя. Ідеї братства, зокрема, наступність у розвитку культури, рятування пам'яток архітектури, вивчення культурної спадщини своєї Вітчизни - залишилися в них і після революції 1917 року.
В життя і наукову творчість В. Вернадського назавжди ввійшла полтавська земля. Закінчивши Петербурзький університет, він розпочав свою наукову діяльність на Полтавщині. У 1890 році у складі земської ґрунтознавчої експедиції Вернадський вивчав грунти Кременчуцького і Полтавського повітів. Керував експедицією засновник наукової школи ґрунтознавства в Росії, професор Петербурзького університету, вчитель і наставник Вернадського - Василь Докучаєв. У цій першій експедиції виявилися притаманні особистості Вернадського комплексність і багатогранність наукових інтересів. Крім вивчення грунтів, він зацікавився питаннями геологічної будови місцевості, а також наніс на карту не тільки ті точки, звідки були взяті зразки грунту, а й усі стародавні могили-кургани, яких так багато розкидано в козацьких степах і, так звані, "кам'яні баби", що стояли на деяких з них, тобто старовинні скульптури різних епох - бронзового періоду, скіфських часів і періоду кочів'я печенізьких і половецьких племен, а також інші археологічні пам'ятки. Молодий вчений розкопав і вивчив палеолітичну стоянку недалеко від містечка Гонці, написав статтю. Докучаев визнав дуже важливими ці археологічні пошуки і сказав, що "коли б він знав про це раніше, то зробив би обов'язковим для всіх, хто працював".
Разом з іншими членами експедиції Вернадський взяв участь у складанні під керівництвом Докучаєва першої в Росії 10-верстової карти грунтів Полтавської губернії. Робота Вернадського була опублікована у 1892 році. Докучаєв використав ці результати у своїй книзі "Паши степи прежде й теперь".
Дивовижно, що в ті далекі роки, коли проблеми екології ще не привертали особливої уваги, Вернадський з тривогою писав про спустошення рослинного світу, про винищення тварин взагалі на планеті, зокрема на Полтавщині, вже в кінці минулого століття.
Він писав у листах до дружини: "Нема тиші і нема могутності природних сил, які ще недавно були у степу, які ми знаємо за попередніми описами і можемо відновити на основі небагатьох уцілілих куточків давнішнього світу. Я не раз згадував один із кращих стислих описів степу, який дає Міцкевич(* Вернадський мав на увазі вірш польського поета Адама Міцкевича "Аккерманські степи"). Порівнював з теперішнім степом, обчищеним, пустельним, гладким. У балках нема лісів, трави не ростуть густо, всюди тягнуться поля, а в інших місцях - піски, солончаки. Колишні жителі степів знищені; заплави Дніпра стоять пустельні: життя дрібнішає на нашій планеті діяльністю людини . все більш велике, більш сильне зникає і губиться безповоротно і нещадно. Цей процес іде повсюди".
Завантажити реферат