Сторінка
10

Україна в духовному світі Вернадського

У житті і творчості В. Вернадського величезну роль відігравало мистецтво у широкому розумінні, яке, на його думку, поруч з наукою, релігією і філософією є шляхом пізнання природи, людини, Космосу. Безперечно, виникнення і формування вчення про біосферу і ноосферу було б неможливо без найглибшого проникнення Вернадського в історичний процес і усвідомлення ним усіх культурних досягнень людства. Він був обізнаний з мистецтвом і літературою усіх країн світу. Зустрічі з прекрасним супроводжували Вернадського упродовж його життя і були невіддільні від пошуків та осягання істини. Українське мистецтво і література не тільки знайшли своє місце в духовному світі Вернадського, як і українська мова, впливали на його особистість на глибинних, генетичних рівнях.

Життя Вернадського проходило, в основному, в Москві і Петербурзі (Петрограді, Ленінграді), він кілька разів об'їздив майже всю країну, чимало бував за кордоном. Оточення його було, головним чином, російськомовне. Він сам себе визначає, як "росіянина по культурі і всьому укладу життя - правда росіянина, все життя якого безперервно було пов'язано з Україною".

Ще в роки юнацтва він визнав українську мову "рідною". Прагнув вивчати її, у київський період досягнув певних успіхів, провадив засідання Спільного зібрання Української Академії наук українською мовою, деякий час писав листи українською мовою, завжди цікавився підготовкою і виданням українських словників, неодноразово просив вислати їх йому. Дуже характерним є бажання публікації його спогадів тільки українською мовою, висловлене в листі до президента Академії наук УРСР О. Богомольцем, який запропонував написати статтю про заснування Української Академії наук.

"Я с удовольствием напишу Вам воспоминания об зтом времени возможно сжато. И примусь за это в ближайшие дни. Я верю в огромную будущность и Украины и Украинской Академии наук, значение которой сейчас очень упрочилось. Я бы хотел, чтобы моя статья была переведена на украинский язык. Мне было бы теперь трудно написать по-украински, т. к. с 1919 года мне не приходилось говорить и писать по-украински. Если Вы мою статью примете, я желал бы видеть ее до печати на украинском языке".

Інтерес до української літератури у Володимира Вернадського ще в дитинстві пробудив його батько, який товаришував з українськими письменниками. Влітку сім'я Вернадських гостювала у маєтку Квітки-Основ'яненка. Тоді ж батько розкрив своєму синові духовний світ великого Кобзаря, з яким був особисто знайомий. З того часу одним із найулюбленіших поетів вченого, академіка завжди залишався Тарас Шевченко. Книжечка віршів великого Кобзаря неодмінно супроводжувала його в експедиціях. Другого травня 1892 р. Володимир Вернадський радиі-ь Дружині: "Читав я Шевченка і дуже хочу, щоб ти прочитала в маленькому закордонному виданні (є у Георгія) його невеликий вірш "Минають дні, минають ночі" (стор. 73) - чудовий. Це найкраще, що мені доводилося читати".

1911 року він стає членом Комітету по організації ювілейного Шевченківського свята у Москві. Вернадський усе життя збирав різні видання творів українського поета. В його Шевченкіану входили й дореволюційні, і радянські видання, а також шевченкознавча література, особливо та, що вийшла до 125-ліття з дня народження поета. Вернадський звертається до Олександра Богомольця, президента Анадемії наук Української РСР листом: "Завдяки Вашій люб'язності я отримую багато видань Української Академії наук (фізико-математичного відділу). Я дуже хотів би мати видання, пов'язані з ювілеєм Т. Шевченка - його віршами та іншими виданнями .

Сьогодні отримав перший том творів Шевченка і збірку, що йому присвячена. Дуже вдячний". Не залишався байдужим Володимир Вернадський і до музики, у світ котрої ввійшов через українські народні пісні, завдяки своїм батькам. "Батько страшенно любив українські пісні, і моя мати їх чудово співала. Мати була дуже музикальна, з великим голосом (меццо-сопрано). Вечорами у Харкові у нашому домі вона влаштовувала хори, розкривалися вікна і лилися хороші українські пісні. На мене це дуже сильно діяло".

Дочка Вернадського розповідала: "Батько на все життя зберіг любов до української народної пісні. Бувало Яків Сердюк з іншими будівничими дачі у Шишаках під час роботи співали українських пісень. Підходив батько, вони зніяковіло замовкали. Але він умовляв їх продовжувати співати. І міг годинами слухати." Він не раз замислювався - чому народна пісня, зокрема українська, зберігає завжди невмирущу силу, свіжість, привабливість. Вчений висловив надзвичайно глибоку думку, що виконавці кожного нового покоління виступають, з одного боку, як її скарбничі, а з другого - вносять у неї щось своє. "У народній пісні і народній казці старовина вічно юна завдяки постійній позасвідомій переробці новими поколіннями передавачів".

Україна багато важила в житті, діяльності і творчості Володимира Вернадського, займала особливе місце в його духовному світі. Водночасно і йому вона зобов'язана певною мірою піднесенням науки, культури та національним відродженням.