Сторінка
2

Захист прав працівників на охорону праці

За сферою дії нормативні акти про охорону праці поділяються на міжгалузеві та галузеві. До державних міжгалузевих норма­тивних актів про охорону праці належать акти загальнодержав­ного користування, дія яких поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої належності та виду трудових відносин. До державних галузевих нормативних актів про охорону праці належать акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації, що відносяться до певної галузі економіки.

Особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством.

За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяють­ся на такі, що приймаються роботодавцем самостійно або за по­годженням з працівниками підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами (конференцією) на­йманих працівників.

За предметом правового регулювання локальні нормативні правові акти можна поділити на ті, що регулюють, наприклад:

організацію управління охороною праці на виробництві;

забезпечення перспективного і поточного планування з пи­тань поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середо­вища;

організацію проведення навчання (інструктажу) з питань охо­рони праці;

встановлення безпечного виконання робіт і поведінки праців­ників на території підприємства.

За зовнішньою формою вираження локальні нормативні акти з охорони праці можна поділити на:

положення (наприклад, «Положення про комісію з питань охорони праці», «Положення про службу охорони праці на під­приємстві»;

правила (наприклад, «Правила внутрішнього розпорядку, які визначають обов'язки персоналу, що працює з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань»);

інструкції (наприклад, «Інструкція про порядок організації та проведення зварювальних та інших вогневих робіт на підпри­ємстві»);

накази (наприклад, наказ «Про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці») та ін.

Прийняті локальні нормативно-правові акти з охорони праці мають відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів, стан­дартам про оформлення документів, що забезпечує їх правильне розуміння, та повинні враховувати вимоги типових та інших нормативних актів.

До розробки проекту локального нормативного акта про охо­рону праці залучаються представники працівників — уповнова­жені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілок, члени комісії з питань охорони праці підприємства, що представляють інтереси найманих працівників. Інформуван­ня працівників здійснюється не лише на етапі розроблення проек­ту акта про охорону праці, але й після прийняття акта шляхом ознайомлення всіх працівників з його змістом. На роботодавця покладається обов'язок розповсюдження інструкцій шляхом їх видання (тиражування), придбання у вигляді брошур, односто­ронніх аркушів, плакатів.

Важливе значення у захисті прав працівників на охорону праці на підприємстві, в установі, організації належить колективному до­говору.

Зобов'язання сторін колективного договору з питань охорони праці передбачають систему інженерно-технічних заходів, спря­мованих на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, їх доведення до нормативних, запобігання виникненню виробни­чого травматизму і професійних захворювань, зменшення фак­торів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці, зростання культури виробництва. Такі заходи можуть бу­ти викладені у вигляді додатка до колективного договору.

Зобов'язання роботодавця полягають у запровадженні ефек­тивної системи управління охороною праці шляхом створення відповідних служб, які забезпечують комплексне вирішення пи­тань з охорони праці, усунення причин, що призводять до нещас­них випадків, у тому числі і виведення з експлуатації будівель та споруд, що перебувають у аварійному стані, проведенні лаборато­рних досліджень умов праці на їх відповідність встановленим нормативам, стимулюванні запровадження у виробництво еколо­гічно чистих технологій та створення безпечних умов праці.

Зобов'язання роботодавця включають своєчасне забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту, проведення навчання з питань охорони праці та обо­в'язкового медичного огляду, забезпечення працівників ліку­вально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою соло­ною водою, знешкоджуючими і змиваючими засобами, надання інших пільг. Колективний договір може містити зобов'язання, спрямовані на встановлення додаткових пільг в організації охо­рони праці для окремих категорій працівників, створення на­лежних умов праці інвалідів, неповнолітніх працівників, поліп­шення умов праці жінок, їх побутового та медичного обслугову­вання на виробництві, вивільнення жінок з важких, шкідливих робіт та нічних змін.

Сторони колективного договору можуть передбачити і додаткові пільги та гарантії у сфері охорони праці. Наприклад, гарантії, що надаються для осіб, які беруть безпосередню участь в управ­лінні охороною праці, уповноваженим найманими працівника­ми особам з питань охорони праці, членів комісії з питань охоро­ни праці підприємства. У колективному договорі сторони встановлюють гарантії та пільги у сфері охорони праці на рівні, не нижчому за передбаче­ний законодавством, хоча можуть передбачити і вищі або додат­кові гарантії.

Встановлення гарантій захисту прав працівників на охорону праці у нормативному порядку є однією з умов ефективної реалізації прав громадянина і людини. Законо­давство України про охорону праці передбачає комплекс гаран­тій, спрямованих на реалізацію конституційного права на безпеч­ні і нешкідливі умови праці. Позитивною рисою Закону України «Про охорону праці» є те, що цьому питанню присвячено окре­мий розділ.