Сторінка
2

Валютне регулювання і валютний контроль

В умовах функціонування ринкової економіки головним об”єктом валютного регулюванняє валютний курс національної грошової одиниці, зміни якого спричиняють відчутний вплив на на розвиток економічних процесів тієї чи іншої країни.

Основними методами валютного регулювання, якими користуюься центральні банки, є:

v валютні інтервенції;

v девізна валютна політика, девальвація та ревальвація валют;

v дисконтна (облікова) політика;

v управління валютними резервами (диверсифікація);

v валютнв обмеження.

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.

Впливаючи на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці, валютні інтервенції призводять до відповідної кореляції обмінного курсу цієї грошової одиниці.

Валютна інтервенція може здійснюватись:

§ за рахунок власних резервів іноземної валюти;

§ на зазначені цілі використовуються «своп-угоди» - договір з певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідного для здійснення валютної інтервенції.

§ За рахунок продажу цінних паперів, номінованих в іноземній валюті.

Використання валютних інтервенцій має певні межі, оскільки вони є ефективними тільки в умовах незначної неврівноваженості платіжних балансів, що характнризуються періодичною зміною активного і пасивного сальдо. Тому, з огляду на обмеженість обсягів офіційних валютних резервів, продаж інвалюти має чергуватись з її придьанням. Ось чому країеи, які мають стійкий дефіцит платіжного балансу, часто замість валютних інтервенцій застосовують валютні обмеження в різних формах.

Поширеним є використання валютних інтервенцій не лише з метою забезпечення стабільності валютного кірсу, а також для підтримання його на зниженому рівні з метою стимулювання експорту. Проте нелостатня ефективність регулювання валютних курсів засобами валютних інтервенцій може викликати валютні кризи.

Девізна валютна політика – політика регулювання валютного курсу купівлею і продажем інвалюти.

Центральний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу національної грошової одиниці до інвалют купівлею та продажем інвалюти на фінансових ринках.

Девальвація – офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно інвалют до міжнародних розрахункових одиниць.

Вона може відбуватися стихійно або проводитися цілеспрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розхвиток економіки, передусім, на розвиток зовнішньоеконоиічних відносин через підвищення конкурентоспроможності товарів національного виробника та поліпшення стану платіженого балансу.

Ревальвація – офіційне підвищення курсу націорнальної грошової одиниці відносно інвалют або міжнародних розрахункових одиниць. Вона вигідна для імпортерів і кредиторів, але не вигідна для експортерів.

Дисконтна політика є традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та збереження валютних резервів. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а отже і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскілюки стимулює попит на валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Валютні резерви – це запаси резервних активів, що перебувають на рахунках у ЦБ та в банках за кордоном і використовуються для сплати боргових зобов”язань, а також, у разі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.

Офіційні валютні резерви складаються із: золота; інвалют у вигляді банкнот і монет або коштів на рахунках за кордоном; спеціальних прав запозичення( СПЗ); цінних паперів (крім акцій), що оплачуються вінвалюті; із внеску країни до МВФ, тобто її квоти; будь-яких ін. міжнародно визнаних резервних активів за умови забезпечення їх надійності і ліквідності.

Валютні обмеження – сукупність заходів і нормативних правил, установлених у законодавчому чи адміністративному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги у платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національних грошових одиниць або досягнення інших цілей.

Валютні обмеження передбачають певні заходи щодо регулювання валютних операцій, для ефективного застосування яких використовується система валютного контролю.

Центральні банки застосовують досить різноманітні форми валютних обмежень:

§ Встановлення певного розміру продажу валютної виручки, отриманої від експортерів;

§ Квотування продажу інвалюти імпортерам;

§ Заборона на ввіз і вивіз валютних цінностей без спецдозволів;

§ Обмеження прав фізичних осіб на операції з інвалютою.

Валютний контроль

Валютний контроль – це забезпечення дотримання резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Йому підлягають валютні операції за участю резидентів та нерезидентів, також зобов”язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна.

Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в інвалюті у межах своїх повноважень,а також