Сторінка
5

Банківське право: предмет і метод

— обмежити надто ризикову банківську діяльність у ринковій економіці, яка грунтується на вільній конкуренції;

— забезпечити стабільність та надійність банківської системи в Україні (методами встановлення нормативів достатності капі­талу, ліквідності балансу комерційного банку та розміру ри­зику на одного позичальника, страхування банківських депо­зитів);

— розробити та вдосконалити пакет нових законів, які мають регламентувати банківську діяльність в Україні з урахуванням міжнародних норм та звичаїв, що прийняті у банківській практиці зарубіж­них країн.

Необхідність уніфікації (гармонізації) імперативних норм з вимогами європейського законодавства

У зв'язку з важливістю вирішення цих завдань насамперед слід звернути увагу на застосування імперативного методу регу­лювання в банківській сфері, що зумовлює необхідність уніфіка­ції (гармонізації) імперативних норм з вимогами європейського законодавства. Що мається на увазі?

Основна відмінність між законодавством Європейського Союзу і національним законодавством держав — членів Євро­пейського Союзу полягає в тому, що, як правило, на рівні Євро­пейського Союзу немає законів, а є лише директиви, які стосу­ються конкретних юридичних сфер і мають бути виконані за до­помогою національного законодавства*. Потрібно зазначити й те, що Європейський Союз рідко встановлює абсолютний рівень правових стандартів. Здебільшого його директиви гармонізують конкретні питання законодавства шляхом встановлення міні­мальних стандартів, які знаходяться посередині між нормами держави-члена з найвищим рівнем регулювання і держави-члена з найнижчим рівнем регулювання.

Основні завдання директив Європейського Союзу щодо бан­ківської діяльності:

— Перша та Друга банківські координаційні директиви спрямо­вані на координацію законів, положень та адміністративних заходів стосовно діяльності кредитних установ. У широкому розумінні ці директиви дають змогу банкам брати участь у ба­гатьох видах фінансової діяльності на території держав-учас­ниць;

— Директива власних фондів встановлює вимоги щодо власно­го фонду для кредитних установ;

— Директива банківського коефіцієнта платоспроможності виз­начає необхідний коефіцієнт платоспроможності для кредит­них установ;

* Більшість директив щодо банківської діяльності були прийняті на підставі пункту 2 ст. 57 Договору про Європейську Економічну Співдружність, що передбачає свободу започаткування і здійснення незалежної професійної діяльності.

— Директива великої незахищеності передбачає нагляд та кон­троль за великими ризиками кредитних установ;

— Друга консолідаційна директива нагляду формулює принци­пи нагляду за діяльністю кредитних установ на консолідаційній основі. Директива може також застосовуватись стосов­но небанківських інвестиційних фірм;

— Директива гарантії вкладів визначає умови захисту інвесторів та вкладників.

Як приклад важливості застосування міжнародних стандартів нормативного методу регулювання банківської діяльності можна послатись на Директиву власних фондів кредитних установ, її метою є забезпечення послідовності діяльності кредитних уста­нов, захист заощаджень, поліпшення координації у банківській галузі, а саме: нагляд за основними ризиками та платоспро­можністю, які стосуються капіталу, фондів основних ризиків та кумулятивних пільгових часток і підпорядкованого боргу.

Згідно з Директивою банківського коефіцієнта платоспро­можності кредитних установ Європейська Співдружність прий­няла загальну законодавчу структуру стосовно оцінки ризиків. Встановлення відповідного співвідношення платоспроможності відіграє провідну роль у нагляді за діяльністю кредитних установ. Ця директива створює загальний стандарт для власних фондів, платоспроможність яких визначається відповідно до міри кредитного ризику.

Директива містить класифікацію пунктів балансу по чотирьох рівнях ризику: повний ризик, середній ризик, ризик нижче се­реднього та низький ризик. Окрім того, ця директива регулює застосування різних видів пунктів балансу, які пов'язані з відсот­ками та курсами обміну іноземної валюти.

Згадана директива також стосується нагляду за діяльністю кредитних установ на консолідаційному рівні. Зрозуміло, що для того щоб нагляд на консолідаційному рівні був ефективним, він має застосовуватись до всіх держав-учасниць та всіх банківських груп, включаючи аналогічні товариства, які не є кредитними ус­тановами. Важливо зазначити, що директива пояснює та уточнює методи, які можуть бути використані для належного банківсько­го нагляду, який забезпечує відповідно до банківського законо­давства в Україні реалізацію інтересів та захист прав громадян, оскільки вони є економічно та інформаційно стабільними клі­єнтами банків у ринкових умовах. Підтвердженням сприйняття Україною важливих європейських стандартів у банківській сфері, застосування єдиних методів правового регулювання банківських правовідносин є Указ Президента України «Про комплексні за­ходи щодо оздоровлення банківської системи на 1999—2000 роки» від 23 січня 1999 р. за № 44/99.

Отже, на відміну від фінансово-правових відносин, які, за висновком Н. 1. Хімічевої 118. 35], є державно-владними майно­вими правовідносинами, банківські правовідносини, хоч і стосу­ються цих та інших цивільних, адміністративних правовідносин, водночас утворюють самостійну групу відносин з власним мето­дом правового регулювання.

При цьому зазначимо, що предмет правового регулювання вказує на те, що регулюється нормами права, які суспільні відно­сини складаються у банківській сфері. Метод правового регулю­вання вказує на те, як регулюються ці відносини, якими засоба­ми та прийомами.

Норми банківського права регулюють різні за своїм змістом суспільні відносини різними методами та засобами. Поряд з предметом банківського права метод виступає юридичним кри­терієм виділення банківського права у самостійну галузь права. Завдяки комплексному характеру банківське право використовує різні методи, які притаманні публічному та приватному праву.

Метод рівності сторін (суб'єктів правовідносин)

У банківському праві застосовується метод рівності сторін (су­б'єктів правовідносин), їх вільного волевиявлення, коли йдеться про договірні відносини щодо кредитної або депозитної угоди. У такому разі характерними рисами методу диспозитивного ре­гулювання (метод автономії) є: