Сторінка
2

Поняття, призначення і види кредиту

При характеристиці кредиту найбільш поширеною є кла­сифікація кредитних операцій залежно від кредитора, у зв’язку з чим розрізняють державний, банківський і комерційний кредити.

Державний кредит надається державою іншій державі, а також юридичним чи фізичним особам. При цьому позичаль­ником або кредитором виступає держава або місцеві органи влади. Формами державного кредиту є натуральні позики (на­приклад, хлібні, цукрові), державні позики (облігації, скарб­ницькі зобов’язання) та інші кредитні документи. Кошти, які збирає держава за реалізовані цінні папери, становлять її борг. Після закінчення строку позики держава повинна розрахува­тися з кредиторами. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних ви­датків та покриття частки державного боргу.

Банківський кредит є основною формою кредиту і надається суб’єктам господарської діяльності усіх форм влас­ності у тимчасове користування на умовах, передбачених кре­дитним договором.

Банківський кредит — це економічні відносини з акумуляції кредитних ресурсів за рахунок статут­них та інших фондів банків, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках та інших гро­шових ресурсів, а також надання банками грошей (готівкою, безготівкове) в позику юридичним та фізичним особам, дер­жаві.Банківський кредит класифікується залежно від певних ознак та різних підстав. Зокрема, залежно від економічної сфери застосування розрізняють кредит внутрішній і міжна­родний. В Україні дворівнева банківська система передбачає кредит центрального банку і кредит комерційних банків. За­лежно від позичальників та мети використання кредити поділяються на: виробничі, споживчі, інвестиційні, кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні та ек­спортні. Залежно від забезпеченості кредити поділяють на незабезпечені (бланкові) та забезпечені (персональні). Більшість кредитів, що надаються банками, мають відповідне забезпе­чення: наявність застави, відповідна гарантія або порука, стра­хування кредитного ризику. Надання незабезпечених кредитів означає вияв особливої довіри банку до свого клієнта, свідчить про його платоспроможність і враховується банком при аналізі економічного становища клієнтів.

Кредити, які надаються банками, за строками користуван­ня поділяють на коротко-, середньо- й довгострокові. Строк користування короткостроковими кредитами не перевищує 12 місяців, середньостроковими — до 3 років, довгостроко­вими — понад 3 роки.

За ступенем ризику кредити поділяють на:

а)стандартні;

б) з підвищеним ризиком. За методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання). За строками погашення:

а) одночасно;

б) у розстрочку;

в) достроково (на вимогу кредитора або за заявою пози­чальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

У практиці існують кредити на поточні та капітальні вит­рати, у зв'язку з ним розрізняють кредити в оборотні фонди і , фонди обігу, а також кредити в основні фонди.

Ще однією формою кредиту є комерційний, який надається одним суб’єктом господарської діяльності іншому у вигляді продажу товарів з відстроченням платежу. Комерційний кре­дит оформляється векселем і призначений для прискорення реалізації товарів та одержання підприємствами прибутку. В нашій країні комерційне кредитування здійснюється відповідно до Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р.

Для реалізації кредитної політики, яка забезпечує функціону­вання суспільного виробництва, важлива роль у державі відво­диться кредитній системі — сукупності кредитно-фінансових ус­танов, які акумулюють вільні грошові капітали, доходи і на­дають їх у позичку — юридичним і фізичним особам, уряду, і тим самим реалізують кредитні відносини в державі.

Кредитну систему України очолює Національний банк України, який здійснює систему заходів у кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу. До кредитної системи України належать також комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи, які повинні мати ліцензію Національного банку України для здійснення кредитування,

До небанківських кредитно-фінансових установ належать лізингові, факторингові, фінансові, страхові, інвестиційні ком­панії, біржі, пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомо­ги та кредитні спілки.

Відповідно до п. З ст. 47 Закону України “Про банки і банківську систему” до поширених банківських операцій належать розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Статтею 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що для проведення спільного фі­нансування банки можуть укладати угоди про консорціумів кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встанов­люють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у кон­сорціум коштів. Банки зобов’язані мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів мож­ливе з дозволу Національного банку України.

Банки зобов’язані при наданні кредитів додержуватися ос­новних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кре­дитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених НБУ вимог щодо кон­центрації ризиків. Банки не можуть надавати кредити під відсоток, ставка якого є нижчою від відсоткової ставки за кре­дитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що випла­чується ним по депозитах. Виняток може бути зроблений лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не мати­ме збитків.