Сторінка
4
2. Хоробрість (знання, як перебороти небезпеки)
3. Справедливість (знання, як дотримувати закони божественні і людські). Тільки "шляхетні люди" можуть претендувати на знання. А "хлібороби й інші робітники дуже далекі від того, щоб довідатися самих себе . адже вони знають тільки те, що має відношення до тіла і служить йому . А тому, якщо пізнання самого себе є ознака розумності, ніхто з цих людей, не може бути розумним у силу одного свого ремесла". Робітнику, реміснику, хліборобу, тобто всьому демосу (не говорячи вже про рабів), недоступне знання.
Сократ був непримиренним ворогом афінських народних мас. Він був ідеологом аристократії, його навчання про непорушність, вічність і незмінність моральних норм виражає ідеологію саме цього класу. Сократовская проповідь чесноти мала політичне призначення. Він сам говорить про себе, що піклується, щоб підготувати якнайбільше обличчя, здатних прийнятися за політичну діяльність. При цьому політичне виховання афінського громадянина велося їм у такому напрямку, щоб підготувати відновлення політичного панування аристократії, повернутися до "завітів батьків".
По Ксенофонтові, Сократ захоплюється "самими древніми і самими утвореними державами і народами", тому що вони "самі набожні". Більш того: " .він думає, що йому не соромно буде взяти за зразок перського царя", тому що перський цар вважає землеробство і військове мистецтво благороднейшими заняттями. Земля і військове мистецтво - споконвічна приналежність "шляхетних панів", родової землевласницької аристократії. Сократ, по Ксенофонтові, оспівує землеробство. Він дає можливість обіцяти "гарні обіцянки рабам" і "приохочивать робітників і схиляти їх до слухняності". Сільське господарство - мати і годувальниця всіх мистецтв, джерело життєвих потреб для "для шляхетного пана", краще заняття і краща наука. Воно повідомляє тілу красу і силу, спонукає до хоробрості, дає відмінних і найбільш відданому загальному благу громадян. При цьому сільське господарство противополагается міським заняттям, ремеслам як шкодять справі і що руйнує душу. Сократ на стороні відсталого села — проти міста з його ремеслами, промисловістю і торгівлею. Такий ідеал Сократа. Треба було виховати адептів цього ідеалу. Звідси безустанна, безупинна, изо дня в день що ведеться пропагандическая діяльність Сократа. Сократ розмовляє про хоробрість, розсудливість, справедливість, скромності. Він хотів би бачити в афінських громадянах людей хоробрих, але скромних, не вимогливих, розсудливих, справедливих у відносинах до своїх друзів, але аж ніяк не до ворогів. Громадянин повинний вірити в богів, приносити їм жертви і узагалі виконувати всі релігійні обряди, сподіватися на милість богів і не дозволяти собі "зухвалості" вивчати світ, небо, планети. Словом, громадянин повинний бути смирним, богобоязливим, слухняним знаряддям у руках "шляхетних панів". Випливає, нарешті, згадати, що Сократ намітив так само класифікацію державних форм, виходячи з основних положень свого етико-політичного навчання. Державні форми, що згадуються Сократом, такі: монархія, тиранія, аристократія, плутократія і демократія.
Монархія, з погляду Сократа, тим відрізняється від тиранії, що спирається на законні права, а не на насильницьке захоплення влади, а тому і має моральне значення, відсутнім у тиранії. Аристократію, що визначається як влада деяких знаючих і моральних людей, Сократ предпочитает всім іншим державним формам, особливо направляючи вістря своєї критики проти античної демократії як неприйнятної з його погляду аморальної форми державної влади.
Сократ - супротивник афінської демократії. На місце питання про космос, питання про людину з усіма його зв'язками він ставить антропозитизм. Сократ претендував на роль просвітителя. Він же ворог вивчення природи (втручання в справу богів). Задача його філософії - обґрунтування релігійно-морального світогляду, пізнання природи - безбожна справа. По Сократові, сумнів веде до самопізнання, потім до розуміння справедливості, права, закону, зла, добра. Він же сказав, що пізнання людського духу - от головне. Сумнів веде до суб'єктивного духу (людина), а потім веде до об'єктивного духу (бог). Знову ж по Сократові, особливе значення має пізнання сутності чесноти. Він порушив питання про діалектичний метод мислення. Він же переконав, що істина - це моральність. А щира моральність — це знання того, що добре. І елітарність знання веде до чесноти.
Сократ був цільною людиною, для якого власне життя було філософською проблемою, а найважливішим із проблем філософії було питання про сенс життя і смерті. Не відокремлюючи філософії від дійсності, від всіх інших сторін діяльності, він ще менше винний у якому б то ні було розчленовуванні самої філософії. Його світогляд був настільки ж цільним, земним, життєвим, настільки ж повним і глибоким вираженням духовного життя й античного світу.
Але те, чого не зробив сам Сократ, зробила за нього історія. Вона добре потрудилася над тим, щоб каталогізувати одні його висловлень як етичні, інші - як діалектичні, одні - як ідеалістичні, інші - як стихійно-матеріалістичні, одні - як релігійні, інші — як еритические. Його визнавали "своїм" самого різного ідеологічного плину, йому в провину ставилися філософські однобічності й однобокості, у яких Сократ не міг бути винний. Ті критерії, якими ми ідеологічно розчленовуємо філософію нового часу на різні школи і напрямки, Сократові, а тим більше до його попередників, незастосовні.
Завантажити реферат