Сторінка
3

Національний характер філософії Івана Яковича Франка

3. Трагедія національної ідеї Івана Франка

Потрібно багато зусиль, щоб, як колись казав Іван Франко, «з мужиків зробити народ».

Франко розумів, що, з одного боку, повинна вирости свідомість народу. Але як же вона виросте в бідного, голодного, обдертого люду? І в цьому він бачив зачароване коло, хоча розумів, що історія розвивається за своїм законами. У цьому плані залишався оптимістом, вважаючи, що народ з такими даними, такою історією і традиціями чогось коштує, незважаючи на всі його недоліки.

Іван Франко добре знав людей, відчував і розумів, що в той історичний момент український народ мав потребу в лідері типу Івана Вишенського: народного мученика, голодного, босого, приниженого .

Ідеєю самостійності Галичини в ті часи не дуже і переймалися. На зламуванні сторіччя, у 1898—1900 роках Микола Міхновський, тоді харківський адвокат, також, уже на новому етапі, початків проголошувати гасла соборності і нової української державності. Він безпосередньо вважав себе учнем Івана Франко. Здавалося, його ідеї, особливо в Галичині, де вже була сформована відповідна традиція, повинні були знайти підтримку і розвиток. Але сталося неймовірне. Саме галичани почали рішуче виступати проти цієї ідеї. Занадто добре і солодко жилося їм в Галичині під рукою австрійського кесаря, що завжди вмів знаходити мову з українськими і польськими колами, тримати державу в цілісності. У такій ситуації було дуже важко досягти могутнього прориву і прогресу. Крім того, простим українцям не на що було нарікати. В умовах Австро-Угорщини вони задовольняли свої найважливіші потреби, у тому числі і культурні: мали свою пресу, гімназії, волю релігії, навіть національний театр. І, відповідно, їм було затишно. Засоби масової інформації, що згодом прославилися своїми радикальними націоналістичними поглядами, тоді говорили і писали інше: навіщо взагалі ставити на порядок денний питання державності? Воно не вчасне, «батька» Йосифа це може образити. А крім того, така боротьба вимагає жертви. Будуть в'язниці, репресії. Одним словом, краще так, як є.

Хоча молодь Галичини не погоджувалася з таким твердженням. Виникла дискусія, зав'язався конфлікт між старим народництвом і молодою революційною генерацією, що постійно була з Франком і більше сприймала його ідеї. Молоді люди звернулися до письменника за порадою, і тоді він виступив зі статтею «Поза межами можливого». Ідея самостійності України в 1900 році здавалася українцям вихідної за границі можливого . І тільки через 19 років вона одержала свій розвиток.

Володимир Антонович у ті часи писав: «Трагічна розв'язка історії України викликана тим, що український народ ніколи не міг виробити ані грунтовної цивілізації, ані власної дисципліни, бо ті, що ставали на чолі його та бралися піклуватися народною долею, малі в собі вельми недостатній запас культури».

Що стосується Франка, то в нього є речі, що нещадно експлуатувалися різними партіями, об'єднаннями, орієнтаціями. Кожний у ньому щось знаходив, витягував і цитував. Незважаючи на те, що Франко розумів і знав свій народ, його долю, він говорив, що «для українського народу українська державність наповнена сутністю ніщо .» Українському селянину все рівно, як умирати від голоду: від рук свого пана чи чужого. Йому абсолютно все рівно, хто з його буде «шкуру дерти» і податок знімати.

Висновки

Як бачимо, філософські погляди Івана Франка щодо національної ідеї були суперечливими і своєрідними. Навіть сьогодні багато ідей Івана Яковича звучать свіжо і потребують поглибленого вивчення і аналізу.

Філософія Франка — це також заповідь любові до Батьківщини й до людства., В цілому ж, його філософія — це яскраве втілення філософії українського духу початку XX ст. витоки, якої йдуть від Г.Сковороди і Т.Шевченка.

Використана література:

1. Безбородний Є. Великий українець : [До 40-річчя І. Франка] // Освіта. - 1996 - 21 серп. (№43-44) - С. 15.

2. " . гріє всю Україну, а світить далеко дальше": Іван Франко і світова література // Всесвіт. л-ра. - 1996 - №8 - С. 53-54.

3. Маланюк Є. Франко як явище інтелекту // Укр. мова та л-ра. - 1996 - №2 - С. 1-2.

4. Терлецький О. Спомини і матеріали д-ра І. Франка // ЗНТШ. - Львів, 1902. - Т. 50. - Кн. 4. -С. 22.

5. Лисяк-Рудницький І. Українці в Галичині під австрійським пануванням // Історичні есе. - К., 1994. -Т. 1. - С. 431.

6. Іван Франко у спогадах сучасників. - К., 1956. - С. 131.

7. Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. - К., 1993. - С. 88-89.

8. Астаф'єв А. Трансформація суспільно-політичних поглядів Івана Франка // Молода нація. - 1996. - № 4. - С. 17.