Сторінка
2

Політична думка періоду Просвітництва. Раціоналістичні концепції політики

*законодавча влада належить колективній волі народу;

*виконавча зосереджена в руках правителя за законом;

*судова призначається виконавчою.

Соціально-політична доктрина Фіхте розвивалася в русі, характерному для німецької класичної філософії природно-правової теорії. Тому й не дивно, що між його поглядами та поглядами Канта дуже багато спільного.

В соціальні філософії Ф.Гегеля належне місце посідає проблема держави, влади, суспільного устрою. Перехід до нових форм виробництва він характеризує як перехід від насильництва до свободи, від сили до права, від свавілля до розумних засад.

Гегель ввів у політичну науку розмежування понять “громадянське суспільство (сукупність економічних відносин) і держава”, що є основою громадянського суспільства й розв’язує суперечності між його членами. Водночас суперечності між багатством і бідністю. Він вважав притаманними будь-якому громадянському суспільству, їх практично подолати неможливо й вони не залежать від держави.

4.Політичні питання розвитку суспільства досліджувалися й мислителями Росії _ М.М. Сперанським, М.М.Карамзіним, П.І. Пестелем, М.М.Муравйовим, П.Я.Чаадаєвим, В.Г.Бєлінським, М.Г. Чернишевським, М.О.Добролюбовим, О.І.Герценом, М.О.Бакуні ним, П.П.Лавровим, П.М.Ткачовим та ін.

Так. М.М. Сперанський (1772-1839 рр.) обґрунтував необхідність проведення ряду реформ, пропонував скасувати кріпосне право, залишаючи прийнятною формою врядування для Росії самодержавне й необмежене правління. Ці думки підтримував і М.М. Карамзін (1786-1826 рр.). Центральна ідея його праці “Записки про давню й нову Росію” полягає в тому, що “Росія засновувалася перемогами й одноосібною владою, гинула від різновладдя, врятувалася мудрим самодержавством”.

Особливу роль у розвитку політико-правовик питань у Росії відіграли дворянські революціонери. Найбільший внесок у розвиток програмних документів декабристів зробили П.І. Пестель (1793-1826 рр.) і М.М. Муравйов (1796-1843 рр.).

П.І. Пестель відомий нам як послідовний республіканець. Виступаючи проти монархії, яка мала бути ліквідована збройним шляхом, П.І.Постель зазначав, що республіканське правління – це було для Росії. А щоб не було повернення до монархії, доведеться вбити царя й знищити всіх членів імператорської сім’ї.

Для здійснення змін у державному правління П.І. Пестель вбачав за необхідне встановити диктатуру Тимчасового Верховного правління, котре знищило б кріпацтво й провело земельну реформу. Після цього влада буде передана Народному вічу (законодавча) та Державній думі (верховно-виконавча). Крім цього, створюється верховний Собор, якому доручається “власть блюстительная”.

Ці державні органи обираються. Виборче право пропонувалося надавати всім громадянам, які досягли 20 років, за винятком засуджених. Політичні погляди М.М. Муравйова, який підготував проекти конституції, багато в чому схожі з Пестелевими, хоча й такі радикальні. Конституція скасовувала кріпосне право й затверджувала федеративний устрій Російської держави.

Послідовно виступаючи проти кріпосництва й самодержавства революційні демократи вірили в революційні можливості народних мас, у здійснення селянської революції.

Великий вплив на російський революційний рух мали ідеї М.О.Бакуні на (1814-1876 рр.), відомого лідера анархістського напряму. Він вважав: оскільки російська людина є бунтарем за своєю природою, то завдання полягає в тому, щоб узгодити дії всіх сил, за єдиним планом провести “все розтрощуючий бунт”. Засуджуючи боротьбу за політичну свободу, Бакунін був проти демократичної республіки. Державу, на його думку, треба знищити наступного дня після революції. Інакше революція загине. Однак, припускалася можливість створення повсталим народом комун, прочищу рада комуни обирає виконавчий комітет. Взагалі теорії М.О. Бакуні на були непослідовними.

Досить поширеним у ХІХ-ХХ ст. Було марксистське вчення про політику. К-Маркс (1818-1883 рр.) і Ф.Енгельс (1820-1895 рр.) у своїх дослідженнях багато уваги звертали на вивчення сутності політики, політичної влади, характеру політичної діяльності, формулюючи і матеріалізуючи вимоги пролетарської політики в противагу політиці пануючих класів. Вони не тільки розробили загальнотеоретичні, методологічні основи політичної науки, але й створили зразок аналізу політичних процесів, держави, партій, окремих керівників і т.п.

Дальший розвиток марксистська теорія політичних відносин одержала в працях В.І.Леніна (1870-1924 рр.), який розробляючи й розвиваючи її, особливу увагу приділяв саме політичному аспектові, по трактованому як теорія класової боротьби держави, опертої на диктатуру пролетаріату.

5.Сучасний суспільний розвиток підтвердив неспроможність марксистко-ленінських політичних концепцій, які існували до цього часу. Про це переконливо говорять факти: розпад соціалістичної системи, міжнародного комуністичного руху, відтворення догм комуністичної ідеології; полпотівський геноцид проти власного народу в Камбоджі, катаклізми в колишньому СРСР, громадянська війна в Югославії та інше.

В ХХ ст. Поряд з марксистською одержали розвиток і мали велике популярність немарксистські політологічні концепції, що відіграють помітну роль в подальшій розробці сучасної науки про політику. Вивчення цих політологічний теорій має велике пізнавальне, виховне і практичне значення.

ВИСНОВОК