Сторінка
4

І. Кант про рівні та форми пізнання

1. мати власне судження, тобто, думка, вільне від усіляких забобонів, ця здатність залежить від розуму індивіда;

2. думкою ставити себе на місце кожного іншого, здатність широкого напряму думок, тобто, здатність зіставляти свої емпіричні спостереження з загальною точкою зору. Це і є здатність судження;

3. завжди мислити в згоді із собою, здатність мислити послідовно, це відбувається завдяки з'єднанню двох перших моментів. Здатність послідовного мислення повинна перецти в навичку, цим завідує розум. Звичайно, судження смаку не зводиться до розуміння даної формули, це може служити лише наочним теоретичним виправданням цього почуття, у дійсності це усе відбувається набагато складніше і багатообразніше, але, як пише Кант, естетичне судження смаку виникає лише тоді, "коли уяву у своїй волі будить розум, а розум без /посередництва/ понять додає грі уяви правильність, представлення повідомляється іншим не як думка, а як внутрішнє почуття доцільного стану душі".

Ми вже установили, що судження смаку про прекрасний у природі виявляється в незацікавленості і до об'єкта, але він може викликати визначений інтерес емпіричного чи інтелектуального характеру, із судженням смаку цей інтерес зв'язаний побічно. Судження смаку в образотворчих мистецтвах завжди має зацікавленість. Справа в тім, що утвору мистецтва намагаються наслідувати прекрасної природи, а цьому випадку інтерес суб'єкта викликається співвіднесенням закладених крас з першоджерелом природи - пізнавальний інтерес, але утвір мистецтва є продукт самої людини і він може закласти в процесі його створення визначені краси, тобто, доцільність, і в цьому випадку інтерес працює, настільки, наскільки придатний цей предмет для мене - "марнолюбний інтерес", чи для суспільства - інтелектуальний інтерес. Таким чином, чистому судженню смаку не характерна ніяка зацікавленість. "Краса ця повинна бути чи природою бути прийнятої за природу, щоб ми могли харчувати до неї, як такий, безпосередній інтерес».

Мистецтво по праву варто вважати утвором рук людських, його вільного розуму, а предмет, зроблений їм за законами прекрасного в природі, не повинний мати аналогії в такого роду предметах. Сам процес роботи над добутком повинний бути вільним, тобто, робота не для заробітку, а робота з законів краси вільного таланта. Хоча навіть у процесі створення твору мистецтва є щось начебто елементарного примуса. Існує два види мистецтв. Приємні мистецтва - призначені лише для насолоди, розваги. До цього виду відносяться ігри, сервіровка столу і їжі, уміння створити невимушену обстановку в компанії і т.д. Витонченого ж мистецтва - це спосіб представлення, що сам по собі доцільний, і, хоча і без мети, на все-таки сприяє культурі здібностей душі для спілкування між людьми. Прекрасне мистецтво тоді, коли ми усвідомимо, що це мистецтво, проте воно здається нам природою. Це відбувається тому, що воно точно відповідає правилам, але ці правила, по яких працював художник, повинні бути сховані від спостерігача. От чому Бетховен ніколи не працював при свідках.

Геній - це талант, природні зачатки душі, через які природа дає мистецтву правило. Геній має оригінальність, разом з тим добутки його є зразком, сам процес написання твору мистецтва ніколи не фіксується і /дуже рідко/ передається іншим, як посібник для написання твору мистецтва. Це відбувається тому, що сам процес створення твору мистецтва не має наочності і тому науково описаний бути не може. Якщо механічне мистецтво є мистецтво уміння, старанності і вивчення, то образотворче мистецтво - мистецтво генія, хоча елементи механічного присутні й у ньому. Для судження прекрасного необхідний смак, а для створення предметом мистецтва потрібний геній. Як же зв'язані і чим розрізняються ці поняття?

"Краса в природі - це прекрасна річ, а краса в мистецтві - це прекрасне представлення про річ".

Якщо в природі безформні предмети не можуть бути прекрасними, то в мистецтві потворне виступає у формі прекрасного, формі опису, вірніше, у творі мистецтва потворний предмет виступає як прекрасний і навіть піднесений, у силу геніальності смаку художника, але найчастіше знаходиться в пошуку художника, таким чином, має діалектику, хоча ми знаємо приклади пориву душі, натхнення, що приводить до моментального відтворення твору мистецтва в цілому і відразу. Я маю на увазі, що Моцарт, Мусоргський і І.Штраус писали свої добутки відразу і на чистову, хоча перший масу варіантів програвав на фортепіано, два других робили замітки скрізь і усюди, аж до манжет. Таким чином, якщо і створюється твір мистецтва "відразу", те йому все рівно передує визначений період підготовки, тобто, період дозрівання цього добутку. Але, як справедливо відзначає Кант, ми у творах витонченого мистецтва, до яких він відносить поезію, музику й образотворче мистецтво "картинні галереї", можемо часто спостерігати: "в один геній без смаку, в іншому смак без генія",стор.329.

Розглядаючи другу формулу, ми можемо сказати, що добуток, що відноситься до образотворчого мистецтва, іноді не має духу, тобто, воно не приводить наші щиросердечні сили в рух, не сприяє вільній грі уяви - естетична ідея.

Інтелектуальні поняття, що не існують у природі, якимись є любов, слава, смерть, заздрість і всі людські пороки, виступають у поетичному добутку у виді естетичних ідей тільки по засобах талановитості самого поета, тому що Кант вважає, що "тільки в поезії ця здатність естетичних ідей може виявлятися повною мірою",стор.331.

Естетична сила несе в собі з головною ідеєю добутку масу побічних представлень, що, у своєму різноманітті і викликають щиросердечний рух. Співвідношення розуму - інтелектуальні поняття зі здатністю духу і є суть таланта, найвищий прояв цих співвідношень є суть генія, дефініція генія Кантом зводиться до наступного: "Геній є зразкова оригінальність природного дарування суб'єкта у вільному визнанні своїх пізнавальних здібностей".