Сторінка
2
За суб'єктом окреслюються такі форми творчості: а) індивідуальна; б) колективна; в) єдність індивідуальної і колективної. Колективна творчість має місце в науці в різних видах мистецтва (театр, кіно, архітектура, скульптура). Спільна ідея, єдиний творчий задум, відповідна норма (план, проект і т.п.) стають об'єднуючими, синтезуючими факторами різноякісних інтелектуальних потенцій, почуттєво-емоційного заряду, вольових зусиль. Однак процес колективної творчості не нівелює творчої особистості, суб'єкт-творець зберігає своє "я", індивідуальність. Взагалі, творчість завжди наповнена глибоким індивідуальним смислом.
Синтез за сферами творчої діяльності здійснюється у таких напрямах: а) синтез у межах одного виду діяльності (літературна, театральна і т. ін.); б) синтез у рамках діяльності певної галузі (в сфері науки, художньої творчості і т. ін.); в) синтез, який об'єднує ряд або навіть багато сфер (наукова, технічна, соціальна тощо).
За предметом (об'єктом) визначилися такі форми творчості: предметно-практична, наукова, технічна, науково-технічна, художня, соціальна, філософська, релігійна та ін.
Предметно-практична діяльність безпосередньо пов'язана з життєдіяльністю людини, забезпеченням виробництва засобів виробництва та засобів споживання. З самого початку виникнення до сьогоднішнього дня щодо всіх інших видів діяльності (духовної, естетичної, моральної, релігійної та ін.) вона є основопокладаючою. Предметно-практична діяльність є важливим засобом соціального пізнання та перетворення дійсності.
Духовно-практичне освоєння світу здійснюється в таких конкретних формах: релігія, мистецтво, міфологія, мораль, етична і мовна свідомість та ін. Серед найбільш загальних ознак, що властиві будь-якому виду творчості в межах духовно-практичного освоєння світу, є, по-перше, виявлення органічного "сплаву" духовної і практичної діяльності. Творчий синтез має подвійну природу — є синтезом духовних видів діяльності та реалізацією духовного в предметно-практичній сфері. По-друге, суб'єкт творчості в духовно-практичній сфері постійно зазнає впливу об'єкта. Об'єкт щодо суб'єкта є активним началом, породжує відповідні підходи, напрямки, цілі і завдання творчого синтезу.
У контексті духовно-практичного освоєння дійсності значне місце займає технічна творчість. Технічна творчість — це практична діяльність, орієнтована в кінцевому рахунку на задоволення людських потреб з допомогою зміни матеріального середовища. В машинній техніці людина творчо синтезує не лише досягнення ремеслового виробництва, а й науки. Отже, особливістю творчості на етапі створення машинної техніки та її функціонування є те, що в ній в евристичні процеси активно включаються досягнення науки.
Синтез технічної творчості багатогранний. Її основними формами є: винахідництво, раціоналізаторство (вдосконалення), пристосування. В умовах НТП технічна і наукова творчість синтезуються в єдине ціле — науково-технічну творчість. Продуктивна наукова творчість може здійснюватися лише з урахуванням технічного "поля", в якому вона відбувається. В свою чергу, технічна творчість без систематичної взаємодії з зовнішніми науковими ідеями і теоріями не може успішно задовольняти потреб практики.
Духовно-практичне освоєння світу органічно включає в себе ху-дохню творчість, тобто художнє освоєння людини, суспільства, природи. Воно реалізується через такі види творчості, як мистецтво (музика, театр, кіно, живопис, графіка, архітектура та ін.), літературу (проза, поезія). Художня творчість — це творення з допомогою синтетичних художніх образів, символів, в яких з особливою глибиною втілюються людські ідеали, соціокультурні цінності, моральні норми.
Художня творчість — це створення естетичних цінностей, вміння доторкнутися до таких струн дійсності, звуки яких здатні примусити битись у прискореному ритмі навіть серце невігласа. Мета мистецтва є ідеал, а не повчання (О.С.Пушкін) . А.П.Чехов підкреслював, що художнім можна вважати твір, якщо в ньому будуть дотримані такі умови: а) відсутність дуже довгих слововикидів політико-соціально-економічного змісту; б) повна об'єктивність змісту; в) правдивість в описі діючих осіб і предметів; г) надзвичайна стислість; д) сміливість і оригінальність, відсутність шаблону; е) сердечність. У художній творчості надзвичайно велика роль уяви і в цілому емоційно-образної сфери, на відміну від наукової і технічної. Мистецтву властива індивідуальна нота, воно пронизано суб'єктивністю, відкриває шляхи спілкування з людською душею. Мистецтво синтезує світорозуміння і світовідчуття, пізнання і переживання світу. Воно може актуалізувати ті явища життя, які існують лише потенційно, і тим самим виступає як особливий вид діяльності, що розширює межі людського світу й оптимізує людський фактор у світі та слугує засобом його творчого розвитку.
Соціальна творчість є, перш за все, створенням нових суспільних відносин у відповідності з прийнятим ідеалом. Вона нерозривно пов'язана з утвердженням ідеї соціального прогресу. Можна навіть стверджувати, що прогрес і є функцією соціальної творчості, яка пов'язана з проблемою свободи. Здобуття свободи, боротьба за неї є неодмінною умовою соціальної творчості та засобом її реалізації. Але свобода має два виміри: свобода від чого-небудь і свобода для чого-небудь. Свідомість безпосередньо творить ідеальну мету, яка може бути реалістичною або утопічною. Тому соціальна творчість завжди пов'язана з ризиком, оскільки навіть для здійснення життєво-реадьної мети можна вибрати неадекватні засоби, які деформують сам ідеал; тим більш небезпечно, якщо мета виявилася явно утопічною. Утопізм є постійною і неминучою спокусою людської думки, її негативним полюсом, зарядженим надзвичайно великою енергією.
Завантажити реферат