Сторінка
3
До них можна вiднести, в першу чергу, фiлософськi категорiї i принципи. Яким би не було нове знання, воно завжди виражається через невелику кiлькiсть вихiдних понять та принципiв. Серед таких понять-поняття речi, властивостi, вiдношення, якостi i кiлькостi, процесу,руху, стану, простору, часу, реальностi, можливостi i дiйсностi, випадковостi i необхiдностi i т.д. [3,7]
Ще Кант стверджував, що подiбнi поняття (категорiї) i принципи данi людинi apriori. Але Канта часто критикували саме за апрiоризм. I, дiйсно, якщо категорiя i зв'язуючi її принципи розумiти як незмiннi, раз i назавжди заданi, то це буде хибна точка зору. Однак апрiоризм категорiй (кантовських в тому числi) можна обгрунтувати тим, що вони суть родовi людськi поняття, оскiльки людина - не абстрактний суб'єкт, а цiлком конкретна iстота (навiть коли говорити - не про окремий iндивiдум, а про все суспiльство взагалi) у Всесвiтi, яка видiляється унiкальною специфiкою. Категорiї цi зародились в її практицi, в її взаємодiї з собою, з Всесвiтом, який є незрiвнянно багатшим вiд того, що ми вкладаємо в змiст поняття "людина". Людина виробила цi категорiї i загальнi фiлософськi принципи саме в "коеволюцiйному" процесi взаємодiї самої з собою (в рамках людського суспiльства) iз оточуючим Всесвiтом (який, звичайно, обмежується, в першому наближеннi, мiсцем проживання людини, тобто Землею).
Iснує приваблива фiлософська традицiя, яка пiдкреслює специфiчнiсть людської iстоти, що полягає в її духовностi. Що таке "духовнiсть" i витiкаючий iз неї гуманiзм - про це фiлософи сперечались довгий час. У любому випадку ця риса вiдрiзняє людину вiд неживої матерiї, а також вiд решти живого свiту, в якому вона виникла. Ця традицiя може визнати, як i у Канта,необхiднiсть деяких непорушних правил суспiльно-людської поведiнки (моральний кодекс). Але ця традицiя гарна до тих пiр, поки їй не доводиться мати справу з оточуючим свiтом, який є, по визначенню, бездуховним. Коли ж вона стикається з ним, її моральнi принципи руйнуються в силу того, що на перший план висуваються звичайнi проблеми фiзичного виживання. Звiдси висновок, що гуманiзм "чистої духовностi" повинен "знати своє мiсце" , тобто вiн повинен враховувати, що людина не лише "людина думаюча", а породження Всесвiту,частиною якого вона є. I,звичайно, найбiльш далекоглядним гуманiстичним поглядом є переконання в тому, що людина вiдповiдає не лише за свою долю, а й за долю Всесвiту [4].
Слiд, сказати, що такi широкi основи науки, як фiлософськi категорiї i принципи, не є її єдиними основами. Оскiльки наукова дiяльнiсть є людським засобом, на неї розповсюджуються i правила людського спiвжиття. Оскiльки наука далеко не однорiдна в предметi дослiдження, то в нiй вiдчуваються i дисциплiнарнi основи. Оскiльки наука вiдкриває нове, в нiй з'являються i новi основи, що йдуть вiд об'єктивної реальностi.
Наприклад,в науцi прийнято довiряти результатам, якi вчений сам не отримав,а отримали iншi вченi,навiть якщо вони притримувались iнших полiтичних позицiй чи iнших релiгiйних поглядiв, Це значить, що комунiкацiя в науцi основана на довiр'ї. Але, звичайно, саме це довiр'я основане на тому, що наука взаємодiє з об'єктивною реальнiстю. Тому принцип об'єктивностi iстини для науки не лише пiзнавальний, але й є моральною основою, яка не залежить вiд полiтичних чи релiгiйних поглядiв вченого, вiд його нацiональностi чи статi. Далi. Дисциплiнарнi традицiї проявляють себе в сукупностi досить стiйких, але специфiчних понять i принципiв, якi не слiд змiшувати з фiлософськими категорiями i принципами, Наприклад,у фiзицi такими стiйкими, але специфiчними поняттями є поняття частинки (корпускули) i хвилi (поля), але стiйким принципом - закон збереження енергiї. Разом з тим, що цi поняття i принципи не є фiлософськими,вони не можуть бути змiстовно сформульованi без звернень до фiлософських категорiй i основ.
Рiзноманiтнi схеми наукових революцiй розглядають, поки що в загальних рисах,функцiонування i змiну концептуальних структур, що претендують на роль основ науки, а деякi з них ставлять проблему генезису цих структур. Прихильники еволюцiонiстичної концепцiї схильнi знаходити в моделях наукових революцiй недолiки: критично висловлюються про "революцiйнi iлюзiїї" чи вiдводять революцiйним змiнам роль виключно рiзних подiй в змiнi способiв iнтелектуальної дiяльностi в процесi росту знання [2].
Можна видiлити три основнi причини такого вiдношення до наукових революцiй. По-перше, розумiючи пiд революцiйними подiями корiннi перевороти в стилi наукового мислення, в науковiй картинi свiту для цих феноменiв висували такi критерiї, якi задовiльняють лише глобальнi революцiї. Загальноприйнятим "зразком" глобальної наукової революцiї, на основi якого формулюються суттєвi ознаки чи критерiї змiн цього типу, рахується"найбiльший еволюцiйний переворот" в суспiльстознавствi в 16-17 столiттях. Наприклад, А. Койре розглядав наукову революцiю 16-17 ст. як "мутацiю" людського iнтелекту, критерiєм якої була змiна "типiв населення", "корiнна реформа" нашого iнтелекту. Вiн пов'язував цю революцiю з глибокими змiнами фiлософських основ суспiльства. Суттєвою рисою тiєї революцiї вiн вважав "руйнування" античного космосу, тобто, висловлюючись сучасною мовою, корiнна перебудова наукової картини свiту. Але на думку прихильникiв еволюцiонiстських моделей, в подальшому розвитку суспiльствознавства подiй такого масштабу бiльше не вiдбувалось.
По-друге, поняття наукової революцiї багато авторiв пояснюють по аналогiї соцiальної революцiї: це перетворення, якi руйнують старий стиль наукового мислення,наукову картину свiту. Але тим самим недостатньо враховується специфiка наукової дiяльностi, головну роль в якiй грають науковi традицiї.
Завантажити реферат