Сторінка
3
У кінці XVI і на початку XVII ст. в Україні та Білорусі виникали і розвивались релігійно-національні організації православного населення міст — братства. Братства були виразниками національного протесту українського і білоруського народів проти політики національного і релігійного пригноблення українців і білорусів з боку польсько-шляхетських правлячих кіл та католицької церкви. Перше братство і його школа були створені в Україні у Львові в 1586 p./В кінці XVI і на початку XVII ст. братства виникали у Києві, Луцьку, Острозі, Вільно, Замості, Могильові, Мінську та багатьох інших містах. Найвпливовішими в Україні були Львівське і Київське братства, а створені братствами школи вели широку культурно просвітницьку діяльність. Антицерковна, реформаційна за своєю суттю спрямованість ідеології та суспільно-політичної діяльності братств — одна з найхарактерніших рис ранніх періодів братського руху. У межах цієї ідеології розвивалась філософська думка братств. Виступаючи проти наступу католицизму, теологічне вчення якого протягом століть обґрунтовувалося й удосконалювалося за допомо-гою логіки та філософії в західноєвропейських колегіях та університетах, братчики прагнули подолати його тим ідейним арсеналом, котрий був наявний у православному богослов'ї та в попередній українській культурній традиції. Але для цієї традиції ще не властиве було виділення філософії в окрему форму суспільної свідомості. Визначний діяч Львівської, а потім і Київської братських шкіл Ісайя Копинський у своєму творі "Алфавіт духовний" досліджує з філософської точки зору проблему людини. Він розглядає людину з позицій піднесення в ній морального, розумного й духовного начала які розкриваються в процесі самопізнання. Пізнаючи себе, людина розкриває свою двонатурність, те, що вона тілесна і духовна, зовнішня і внутрішня. І перед нею виникає дилема, чому віддати перевагу: минущому, суперечливому, тлінному світові, з яким вона пов'язана тілом, чи своєму внутрішньому єству, розуму, безсмертному духові, яким вона подібна до Бога. І. Копинський радить людині обрати другий шлях, що, на його думку, веде до пізнання Бога, єднання з ним, досягнення блаженства не лише на небі, а й на землі./ / Певний інтерес становлять філософські ідеї такого представника Київського братства, як Кирило Транквіліон-Ставровецький.Л'ранкві-ліон, розглядаючи проблему "Бог-світ", створює вчення про чотири світи. 'Перший — це світ невидимих духовних сутностей, що нале-жать до небесної ієрархії, другий — макрокосм, світ видимих тілесних речей, у якому живе людина, третій — сама людина, мікрокосм, чет-вертий — поєднання злих людей і грішників із дияволом, який пев-ною мірою є самостійним творчим началом зла. . Транквіліон, розрізняючи чотири світи, передусім показує, що не весь світ — зло. Він наголошує на красі й доброті тілесного світу, в тому числі тіла й тілесних почуттів людини.
Ставлячи у центр свого вчення проблему людини, Транквіліон, на відміну від своїх попередників, надає проблемі душі й тіла не лише морального, а й гносеологічно-природознавчого звучання. Без тіла й вегетативних процесів людина не може жити, а її душа — відчувати, розуміти, набувати й виявляти доброчесності, тому тіло — друг душі. Транквіліон наближається до визнання гармонії душі й тіла. Ідейну атмосферу братств передають ораторські твори Транквіліона, присвячені світським сюжетам. Це передусім "Похвала мудрості", де прославляються науки, філософія, мудрість, розкривається їхнє при-кладне значення в повсякденному житті кожної людини й усього су-спільства.
Помітним представником другого періоду братського руху є Мелетій Смотрицький (прибл. 1572—1633), який, на відміну від попередників, надає суспільно-громадянського спрямування своїм працям. Проблема людини, її душа, критика морально-соціальних вад тогочасного суспільства набувають у нього підпорядкованого значення. Закликаючи до людяності й звертаючись до сумління та самопізнання людини, М.Смотрицький надає самопізнанню не стільки морального, як громадсько-патріотичного звучання.
Отже, мислячі люди завжди були на Україні. Починаючи від правителів Київської Русі, закінчуючи філософами, вченими, дипломатами. Саме їх роздуми і стали фундаментом того, що тогочасна Україна була високоосвіченою і культурною державою, мала повагу та силу голосу серед інших тогочасних держав.
Література:
1. Субтельний. Історія України. – К., 1995.
2. Нагорний Ф.І. Філософія. – К., 2000.
Завантажити реферат