Сторінка
5
Праця, трудова діяльність є такою взаємо дією між людиною та природою, в результаті якої за допомогою доцільного впливу людини на природу відбуваються зміни у предметі праці. Працею добуваються засоби до життя. Якщо людина-істота не тільки суспільна, а й природна, то праця визначається як речовинний процес обміну між людиною та природою. Це процес їх безпосередньої взаємодії. У соціально-філософському значенні праця є творення, що охоплює і матеріальну, і духовну творчість. Праця -споконвічний процес спільної діяльності людей і, отже, основа їх суспільної організації. У праці формуються зв'язки і взаємозалежності між людьми в суспільстві. І тому трудова діяльність формує соціальну солідарність людей, їх ціннісні орієнтири, їх волю, світогляд та інші соціальні якості. Більше того, праця створює саму людину як особистість.
У визначенні суспільства як системи важливу роль відіграє аналіз людської діяльності як суспільного виробництва. Поняття суспільного виробництва створене для визначення самої суті соціального. Як спосіб суспільної життєдіяльності, суспільне виробництво має складну структуру. В широкому розумінні, суспільне виробництво охоплює усі сфери суспільної праці і суспільної трудової діяльності: матеріальне виробництво, що забезпечує людей матеріальними засобами життя, сферу послуг, у тому числі охорона здоров'я і соціальне забезпечення, виробництво духовних цінностей (духовне виробництво), діяльність соціальних інститутів, що забезпечують виховання та освіту, підготовку до самостійної життєдіяльності, коротше, весь процес соціалізації людини.
Суспільне виробництво з самого початку має соціальний характер, формується зусиллями всіх людей у конкретно-історичних умовах і здійснюється за законами людського єднання, тобто за законами соціуму.
4. Людинотворча суть культури
У філософії культура виступає не окремою сферою суспільного життя, а суспільством, якщо розглядати людину як суб'єкта діяльності, проявом її властивостей і обдарувань. Культура уособлює творчу діяльність у предметах, необхідних для життєдіяльності людини, виступає втіленням створених людьми матеріальних і духовних цінностей. Культура певна суть людини. Міра розвитку культури визначається мірою розвитку життєдіяльності людини. Життєдіяльність людини втілюється, насамперед, у безлічі створюваних матеріальних і духовних речей: у нових засобах праці, нових продуктах харчування, нових елементах матеріальної інфраструктури побуту, виробництва, нових наукових ідей, політичних та ідеологічних концепцій, релігійних вірувань, моральних регуляторах.
У процесі творчої людської життєдіяльності розвивається весь комплекс соціально-політичного буття людини: складаються нові соціальні спільності і стосунки між ними, ефективніші форми урядування і самоврядування у суспільстві, нові інститулізовані структури духовного виробництва, зв'язки між різними народами і державами, нові інформаційні канали та ін. У результаті активної людської життєдіяльності розвиваються, збагачуються усі суспільні форми життя, прогресує суспільство як складний соціальний організм. Отже, культура є вираженням досягнутого людиною рівня історичного прогресу. І навпаки, за словами Йоганна Гете, мірою культурного світу є тріумф виключно людського, усе має значення лише остільки, оскільки носить гуманний характер. Інтеграл культури людина і людяність. Людина існує, функціонує, творить, виступаючи суб'єктом перетворення природи. У створюючій життєдіяльності людина виробляє, створює не тільки зовнішні предмети, ідеї, соціальні явища, але й змінює соціальний світ своєї життєдіяльності, а, отже, і себе. Так що, у людській життєдіяльності присутні два різні потоки: в одному виробляються форми спільності, а в другому людина. Життєдіяльність людини це цілісний потік, що становить два рівні, нерозривно взаємозв'язаних і опосередковуючих один одного: перетворення суспільних форм і розвиток суспільної людини. Культура - це культ людського буття, творення людини з наявного буття. Створюючи людину, культура створює і себе. Культура завжди е самотворчістю.
Людинотворча, гуманістична суть культури розкривається через пізнання соціальних функцій. Основні соціальні функції культури: пізнавальна, комунікативна, прогностична, регулятивна, ціннісно-орієнтована. Усі вони органічно взаємопов'язані. Культура цілісне явище. Цілісність виявляється у єдності всіх елементів, що створюють її структуру, а також функціонально. Функціональна єдність зумовлена людинотворчою суттю, що дозволяє говорити про інтегративну і генералізуючу функції культури. У такій якості виступає людинотворча функція. До людинотворчої суті культури філософи прийшли не відразу. Є багато підстав стверджувати, що першим став Марк Туллій Ціцерон. Розглядаючи ораторське мистецтво як найбільш повний прояв культури, видатний римський філософ побачив спосіб піднесення, самоствердження особи. Ораторське мистецтво надихає особу. Культура розвиває особу, і в цьому, гадав Ціцерон, полягає її головна функція. Подібні погляди мали Вергілій, філософи епохи Відродження, мислителі Томас Гоббс, Йоганн Гердер, Франсуа Вольтер, Жан-Жак Руссо, французькі матеріалісти XVIII ст. Людинотворчу суть культури відзначали філософи Іммануїл Кант і Георг Гегель. У їх працях ідея органічної єдності людини і культури набула найширшого обґрунтування, що знайшло розвиток вже на матеріалістичному ґрунті у Карла Маркса. У його працях простежується глибоке розуміння внутрішньої гуманістичної суті культури, спрямованості на розвиток особи, єдності культури і особистості, праці і виховання та ін.
ЛІТЕРАТУРА
Завантажити реферат