Сторінка
3
Філософія Відродження переглядає також середньовічне ставлення до природи. Вона заперечує тлумачення останньої як начала несамостійного,. Але в той же час це не означає повернення до космоцентризму античного мислення, природа трактується пантеїстичне (грецьке "пантеізм" означає "всебожжя"). Бог зливається з природою, неначебто розчиняється в ній, внаслідок чого сама природа обожнюється. Християнський бог немов би приземлюється, він перестає бути чимось позаприродним, трансцендентним. Характерними є погляди з цього приводу відомого німецького натурфілософа Парацельса (1493— 1541), який розглядав природу як живе ціле, що пронизане магічними силами. Якщо в людині всіма діями тіла "керує" душа, то в кожній частці природи знаходиться живе начало — архей. Для оволодіння силами природи достатньо збагнути останній, ввійти з археєм у магічний контакт і навчитися ним управляти.
В наш час, коли природа поставлена людиною на коліна, коли людина людині – скоріше ворог, ніж ближній, цінності філософії Відродження є вкрай потрібними. Без гуманізму, без віри в людину, без шанобливого ставлення до оточуючого середовища не можна рухатися далі, в майбутнє.
Список використаної літератури
1. Надольний. Філософія. – К., 2000.
2. Українська та зарубіжна культура. – К., 2001.