Сторінка
3
У християнстві, яке виникло в кризову епоху історії, неприйняття смерті виступає як віра у воскресіння й вічне блаженне життя праведників.
У середні віки панівна церква вчила, що тимчасове земне життя — це тільки підготовка до вічного життя в потойбічному світі, а смерть — перехід від тимчасового до вічного.
А на початку Нового часу славетний нідерландський філософ Б. Спіноза, виражаючи настрої своєї епохи, писав: "Людина вільна ні про що так мало не думає, як про смерть, і її мудрість полягає в роздумах не про смерть, а про життя".
З другої половини XIX ст. і в XX ст. поширюються філософські вчення, які ставлять проблему смерті й трагічного сприйняття її неминучості на одне з перших місць.
Усвідомлення своєї конечності — сумна перевага людини перед тваринами. Виникнувши на певному етапі життя (зазвичай ще в юності), це усвідомлення, як би воно не приглушувалося й не витіснялося, вже назавжди залишається й надає особливого забарвлення всьому переживанню свого буття. Адже той, хто знає про смертність, не може жити, відчувати, діяти так, як міг би безсмертний. Перед ним неминуче постає питання: як же краще прожити відведений природою час життя? А інколи навіть і так: чи варто жити взагалі?
Своє вирішення цих питань пропонує релігія, обіцяючи безсмертя в тому або іншому варіанті: або у вигляді переселення душ (індуїзм, буддизм), або як вічне блаженство праведників у потойбічному світі (іудаїзм, християнство, іслам). Але особисте безсмертя не доведено. Якщо дотримуватися наукової точки зору, то треба відмовитися від ідеї особистого безсмертя. Проте, не зупиняючись на цьому невтішливому висновку, пропонуємо для роздумів і обговорення такі міркування.
1. Треба прагнути продовження терміну життя до природних біологічних меж (до яких ми звичайно не доживаємо; та й припустимо, що самі ці межі можуть бути розширені). При цьому додавати не "роки до життя", а "життя до років", тобто
збільшувати термін життя осмисленого, змістовного, активного. Перемогти хвороби й інші фактори, які скорочують і затьмарюють життя, надають старінню патологічного характеру. Це залежить і від успіхів біології людини, медицини й усієї системи охорони здоров'я, і від розв'язання екологічних проблем, і від перетворення суспільства на засадах соціальної справедливості, гуманізації взаємин між людьми.
2. Треба робити життя якомога більш змістовним, діяльним, цікавим, корисним для суспільства, намагаючись максимально реалізувати можливості самовияву, саморозвитку, творчості.
3. Треба жити не тільки для себе, а й для інших — "ближніх" і "дальніх", переборюючи в собі риси егоїзму, зосередженості на приватних інтересах і справах; виховувати почуття співпричетності до цілого — роду, народу, людству, навіть космосу. І, як не раз говорили великі гуманісти, поспішати робити добро.
4. З юних літ необхідно вчитися мужнього ставлення до труднощів життя і до неминучості смерті; за будь-яких обставин зберігати людську гідність і, люблячи життя, бути готовим, коли прийде кінець, зустріти його мудро й спокійно, передати естафету наступним поколінням.
Це лише загальні думки, а конкретно питання про своє ставлення до життя й смерті, про сенс буття кожний вирішує сам.
Список використаної літератури:
1. Алексеев П. В. Становление человека. — М., 1984.
2. Алексеев В. И. Становление человечества. — М., 1984. З.Андреев И. Л. Происхождение человека и общества. — М., 1982.
4. Аръес Ф. Человек перед лицом смерти. — М., 1992.
5. Бережной Н. М. Проблемы человека в трудах К. Маркса. — М., 1981.
6. Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. — М., 1988.
7. Григоръян Б. Т. Человек: его положение и призвание в современном мире. — М., 1986.
8. Горизонты экологического знания. — М., 1986.
9. Енгельс Ф. Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.
10. Князев В. Н. Человек и технология. — К., 1990.
11. Кругова О. Н. Человек и история. — М., 1982.
12. Какабадзе 3. М. Человек как философская проблема. — Тбилиси, 1970.
13. Кон И. С. Открытие. "Я". — М., 1978.
14. Маркс К. Економіко-філософські рукописи 1844 року // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 42.
15. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія. Там само. — Т. 3.
16. Природа и общество. — М., 1981.
П. Проблема человека в западной философии. — М., 1988.
18. Соотношение биологического и социального в человеке. — М., 1975.
19. Тейяр де ПІарден. Феномен человека. — М., 1987.
20. Фролов И. Т. Перспективы человека. — М., 1983.
21. Фролов И. Т. О смысле жизни, о смерти и бессмертии человека. — М., 1985.
22. Фролов И. Т. О человеческом в человеке. — М., 1991.
23. Франк С. Л. Смысл жизни // Вопр. философии. — 1990. — № 6.
24. Франкл В. Человек в поисках смысла. — М., 1990.
25. Человек и его бытие как проблема современной философии. — М., 1978.
26. Человек и мир человека. — К., 1977.
27. Швейдер А. Благословение перед жизнью. — М., 1992.
28. Юркевич П. Г. Философские произведения. — М., 1989.
Завантажити реферат