Сторінка
2
Здатність ідеального відображення виникла й розвинулася в процесі праці, який включає цілепокладання, планування, передбачення результатів діяльності. Ідеальне як таке (не кажучи про його матеріальні втілення) існує лише в людській голові, тобто суб'єктивно, але воно невідривне від людської предметної діяльності, від її предметів і виникає, існує, функціонує у двоєдиному процесі опредметнення й розпредметнення. Цей процес охоплює і перетворення матеріального в ідеальне (в розумінні відображення об'єктивних предметів, їхніх властивостей, відношень тощо в людській голові), й перетворення ідеального в матеріальне, тобто втілення, реалізацію, матеріалізацію ідеальних цілей, прообразів, задумів, знань людини. Він містить і зворотний перехід цього матеріалізованого ідеального у свою власну, суб'єктивну форму, коли люди, оволодіваючи предметами, створеними людиною для людини, знову розкривають для себе те, що було вкладене в них їх творцями, — певні знання, задуми, ідеї тощо; в цьому й полягає розпредметнення.
Ідеальне втілюється, набуває зовнішнього, ніби незалежного від людини існування не тільки в предметах світу матеріальної культури, а й у різних суспільних установах, відносинах, а також у знакових системах, які ґрунтуються насамперед на використанні мови як найбільш універсальної, базової знакової системи. Книги, твори мистецтва — це втілення ідеального у сфері духовної культури. Звичайно, самі по собі, крім своєї включеності в процес життєдіяльності суспільства у процесі пізнання, спілкування, предмети будь-якого роду, створені людиною, — це просто матеріальні об'єкти. Ідеальне, втілюючись, матеріалізуючись у тому чи іншому предметі, ніби "згасає" в ньому. Але воно знову "спалахує", оскільки відбувається його включення в процес життєдіяльності. Лише в цьому русі, перетвореннях, переходах від суб'єктивного до об'єктивного і навпаки існує ідеальне. Спроби мислити його як щось "дане", "застигле", таке, що "сидить" у мозку, ведуть або до ідеалізму, або до вульгарного матеріалізму.
Ідеальне є продуктом не ізольованої свідомості окремої людини (таке взагалі неможливо), а діалектичної взаємодії індивідуальної та суспільної свідомості. Ідеальні утворення — поняття, ідеї, вчення, теорії, художні образи, правові й моральні норми тощо — набувають своєрідного надіндивідуального буття, незалежного від кожної окремої людини. Вони фіксуються, передаються від покоління до покоління за допомогою мови і всіх втілень матеріальної та духовної культури. Перш ніж створювати щось своє, окрема людина повинна оволодіти цим ідеальним багатством духовної культури — шляхом освіти й виховання, спілкування з іншими людьми, практичного оперування предметами, системами, в яких втілений певний ідеальний зміст.
Розглядаючи свідомість, традиційно вживають такі поняття, як "душа", "дух". У християнському релігійному вченні людину розуміють як таку істоту , що має тіло, душу й дух. Чи мають ці поняття науково-філософське значення? Так, мають.
Слово "душа" етимологічне пов'язане з таким, як "дихання", "дихати". Отже, в найширшому розумінні — це начало життєвості, те, що робить людину живою істотою й притому саме з людськими якісними ознаками. "Душа" включає в себе всі життєві прояви людини, оскільки вона має психіку, свідомість і особливо — емоційно-моральну сферу, здатність спів-
чуття, співпереживання. Саме в цьому розумінні кажуть про "душевність". І навпаки — про "бездушність", якщо людині бракує цих якостей.
"Дух", "духовність" з наукової точки зору — це не прояв свідомості, а той її "зворотний вплив" на матерію, на якому найбільше й найповніше проявляється її відносна самостійність, її творча свобода, подолання інертної сторони матеріального буття. Отже, духовність — це єдність індивідуально-осо-бистісного й соціального начала. Створювані суспільством пізнавальні (знання, наука), морально-етичні, естетичні цінності відбиваються крізь власну свідому активність особистості, її здатність вільного самовизначення, творчого ставлення до дійсності.
Як істота духовна людина — не пасивний продукт природних і суспільних обставин, а творець, який робить ці обставини предметом свого розуму і своєї волі. Поняття духовності невіддільне від понять свободи, творчої активності, особистісного начала, самовизначення, людської гідності. Як носій духовного начала, людина відповідальна за інших людей і, як свідчать сучасні екологічні проблеми, за всю живу природу й навіть за світ у цілому.
Дух не терпить деспотизму, бо його стихія — це свобода. Духовне начало необхідно в собі підтримувати й розвивати.
Список використаної літератури:
1. Алексеев П. В., Панин А. В. Теория познания и диалектика. — М., 1991.
2. Грушишь Б. А. Массовое сознание. — М., 1987.
3. 210
4. Дубровский Д. И. Проблема идеального. — М., 1983.
5. Духовність українства / За ред. Ю. М. Білодід та С. П. Щерби. — Житомир, 1998
6. Лекторский В. А. Субъект, объект, познание. — М., 1980.
7. Леонтьев А. Н. Деятельность, сознание, личность. — М., 1975.
8. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія. Твори. — Т. 3.
Завантажити реферат