Сторінка
2

Поняття та форми буття

Форми буття та їх специфіка

Хоча категорія буття охоплює універсальні зв'язки у світі, все ж форми буття — різні. Це пояснюється тим, що Всесвіт — це нескінченна кількість систем, об'єктів, процесів, станів, структур, соціальних спільностей, людських індивідів тощо. Визначеність кожного з них характеризується місцем у системі буття, є унікальним, неповторним. І хоча це так, практика й пізнання постійно потребують їх узагальнень. Тому філософія об'єднує форми буття в такі групи:

• буття речей, процесів, станів природи (в тому числі й "другої природи");

• буття людини серед інших речей світу;

• буття соціального (індивідуальне і суспільне буття);

• буття ідеального (духовного).

Буття навколишнього світу

З'ясуємо спершу поняття "навколишній світ". Відомо, що основою людської діяльності була й залишається природа, яка існувала до людини й існує незалежно від неї. Внаслідок впливу людини на природу виникла "друга природа", тобто олюднена її частина.

З'ясовуючи питання існування природи як особливої реальності, людина мислить її як таку, що існувала до і незалежно від неї, і здійснює це не лише на основі суспільно-історичного досвіду, а й на основі теоретичних висновків природознавства та філософії.

Перша природа об'єктивна й первинна в тому розумінні, що людина та її дух з'являються пізніше від неї. Вона об'єктивно реальна, первинна і в тому розумінні, що без неї неможливі життя й діяльність людини. Без неї не могли б бути створені й предмети "другої природи", оскільки остання повністю залежить від першої і подібна до неї. Поняття "предмети" ("речі"), сформульовані людьми, входять у поняття "навколишній світ" і є частиною його змісту.

"Друга природа" продукується людьми й удосконалюється ними. В предметах "другої природи" втілені (опредметнені) праця й знання людини, її соціальна душа. Вони створені, аби виконувати певні функції, підпорядковані задоволенню людських потреб, хоча й розвиваються згідно з об'єктивними законами (Г. Гегель, К. Маркс). Предмети "другої природи" іноді виготовляють з матеріалу, який уже є предметом "другої природи". Для того щоб користуватися цими матеріалами (предметами), потрібно хоч би частково розуміти, які знання в них втілені, секрети їх конструкцій і призначення (уміти розпредметнювати). Важливо знати й такі ідеальні компоненти процесу створення потрібних для людини предметів, як цілепокладання, створення проекту, плану дії, технології їх виготовлення тощо.

Особливості буття предметів і процесів "другої природи" полягають у тому, що вони становлять нерозривну єдність природного матеріалу, опредметненого духовного, опредметненої діяльності конкретних індивідів, соціального призначення та їх функцій. Вони створені у вигляді особливої, наперед заданої реальності й підпорядковані актам людської праці, пізнання, творчості.

Людина постійно розробляє свої плани, проекти виходячи з властивостей конкретного матеріалу. Проте предмети "другої природи" завжди відрізняються від предметів першої природи. Це предметно-духовно-соціальна реальність, єдиний і надзвичайно багатоманітний світ (міста, села, промисловість, транспорт, школи, театри, книги, картини тощо).

Відмінність предметів "другої природи" від предметів першої не лише в тому, що предмети "другої природи" створені штучно, а предмети першої — ні. Головне в тому, що предмети "другої природи" водночас є і природними, і соціальними, й історичними, тобто мають цивілізаційне буття.

Якщо буття речей першої природи пов'язане з вічним буттям світу, то речі "другої природи" — лише з періодом існування людини. Перша і "друга" природи переплітаються, взаємодоповнюють одна одну. Проте в "другій природі", яка теж існує незалежно від людей, людські цілі й ідеї опредметнені і тому вона не може повністю вважатися незалежною від свідомості людини і людства. Речі "другої природи" перебувають, так би мовити, між першою природою і людиною. Це особлива реальність стосовно природи й людей. І хоча предмети і першої, і "другої природи" належать до єдиного світу як цілого, проте між ними можуть виникати конфлікти у вигляді екологічних, енергетичних та інших проблем. Для регулювання їх взаємодії необхідні специфічні підходи.

Буття людини

Щодо буття людини, то воно унікальне. Щоправда, є щось і таке, що притаманне іншим речам. Тому в тлумаченні старого матеріалізму людина є річчю серед речей. Таке твердження справедливе лише в тому розумінні, що первинною передумовою існування людини є функціонування її тіла, яке є частиною природи, і це зумовлює спільність його з природними речами. Наявність тіла робить людину минущою (смертною), підвладною об'єктивним законам. Проте людина — це не лише фізичне тіло, а й жива істота, включена в процес еволюції живої природи, є

продуктом антропосоціогенезу. З цим і пов'язані потреби людини в їжі, захисті від холоду, самозбереженні, продовженні роду тощо. Без цього неможливе її існування. Цим зумовлена актуальність проблеми збереження життя людей, виживання людства в цілому. Без цього неможливо реалізувати можливості й задоволення потреб людини.

Філософія постійно досліджує зв'язок між тілом і психікою (душею) людини. Буття кожної людини — це неподільна єдність її тіла й духу. Функціонування людського тіла пов'язане з роботою мозку, нервовою системою, а через них — із духовним життям індивіда. Психічна діяльність людини певним чином залежить від її здоров'я, як і навпаки.

Кожна людина є для себе не лише першою, а й другою природою. В останньому випадку її думки, емоції є невід'ємною складовою її цілісного буття.

Від тварин людина відрізняється тим, що вона не тільки біологічна, а й практично діюча, соціальна істота. Люди свідомо виготовляють предмети, необхідні для задоволення потреб. Вони спілкуються між собою за допомогою мови. Саме на основі практичної діяльності й спілкування формуються такі "надприродні" якості людини, як "душа" і "дух".

Специфіка буття людини полягає в поєднанні, взаємодії трьох буттєвих вимірів. Першим з них є те, що кожна людина існує як така, що здатна мислити й відчувати "річ" (тіло). По-друге, кожна людина є індивідуальним представником виду Homo sapiens, результатом біологічної еволюції. По-третє, людина існує як соціально-історична сутність, що виражається в її особистості. Все це в єдності становить вихідні характеристики людського буття.