Сторінка
2

Сучасна наука про структуру й властивості матерії

Кожна популяція, будучи системною цілісністю, регулює поведінку й розмноження особин, що входять до неї. У межах популяцій існують складні системи сигналів, які визначають поведінку однієї особини стосовно іншої.

До надорганічних рівнів організації матерії належать також види та біоценози. Останні утворюються внаслідок взаємодії різних популяцій між собою та довкіллям. У системі біоценозу популяції взаємопов'язані так, що продукти життєдіяльності одних є умовами життя інших. Наприклад, ліс, будучи цілісною системою (біоценозом), охоплює такі популяції, як дерева, гриби, мохи, лишайники та інші, які живуть системно. У свою чергу, взаємодія біоценозів утворює глобальну систему життя — біосферу. В ній біоценози взаємодіють між собою, а також з повітряною оболонкою, через яку здійснюється теплообмін Землі з космосом та водним середовищем. У разі порушення цих взаємодій змінюється життя на Землі. Щоб підтримувати цю рівнодію, потрібне не лише відтворення певних умов життя популяцій, а й певна їх різноманітність.

Будучи складовою життя на Землі, люди постійно збільшують виробничий вплив на навколишнє середовище й тим самим — на динаміку біосфери. Нині антропо- і техногенний вплив на природу настільки значний, що це навіть загрожує виродженням біосфери. Знання та уміле використання людиною законів розвитку останньої, розуміння свого місця в її динаміці є однією з умов існування людства.

Поява нових рівнів організації матерії викликає зміни в біосфері, є результатом її функціонування як цілого в межах Всесвіту. Разом з тим це ціле обумовлює й диференціацію самої біосфери на різних рівнях функціонування живої матерії. В межах біосфери розвивається особливий вид матеріальної системи — людське суспільство, яке має свої системи: нації, класи, сім'ї тощо. Воно існує завдяки діяльності людей і як необхідний елемент свого функціонування й розвитку включає духовне життя. Взаємодія людини з природою через практичну діяльність не є простим споживанням людиною природної речовини. У своїй діяльності людина спирається на об'єктивні закони розвитку світу, виявляючи й реалізуючи разом з тим такі можливості, які "самі собою" стихійно не можуть бути реалізованими: створює штучні речовини, механізми тощо, що заведено називати штучною, "другою природою".

У процесі життєдіяльності людства перетинаються дві лінії розвитку: природна еволюція неживої й живої матерії і, так би мовити, матерії штучної, яка лежить в основі суспільних явищ. Причому друга здійснюється не лише через предмети, створені людиною, а й через зміну самої людини, через її суспільний розвиток. Виникнення людського суспільства як особливого етапу розвитку матерії наводить на думку про можливість існування інших цивілізацій, про космічне майбутнє людства, а це, у свою чергу, ставить одвічне світоглядне питання про місце людини в світі, про майбутнє людства.

Дослідження взаємозв'язку всіх рівнів існування матерії, включаючи й людину (суспільство), дає змогу по-новому пояснити проблему єдності світу. Послідовно проведений матеріалістичний монізм, який вбачає єдність світу в його матеріальності, включає й ідеї діалектичної єдності та різноманітності світового розвитку. Таке розуміння принципово відрізняється від вульгарно-матеріалістичного, яке не враховує якісних особливостей різних рівнів організації матерії, в тому числі й вищого, на якому виникає й існує свідомість, дух. Воно відрізняється й від ідеалістичного монізму, який первинним вважає ідеальне, а матерію — його інобуттям.

Список використаної літератури

1. Аскин Я. Ф. Проблема времени. Ее философское истолкование. — М., 1966.

2. Ахундов М. Д. Концепции пространства и времени. — М., 1982.

3. Баращенков В. С. Кварки, протоны. Вселенная. — М., 1984.

4. Баженов Л. Б., Морозов Е. К, Слуцкий М. С. Философия естествознания. — М., 1966.

5. Войтенко В. П. Время и часы как проблема теоретической биологии // Вопр. философии. — 1985. — № 4.

6. Гейзенберг В. Шаги за горизонт. — М., 1972.

7. Диалектика в науках о природе и человеке: эволюция материи и ее структурные уровни. — М., 1983.

8. Енгельс Ф. Діалектика природи // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.

9. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.

10. Кедров Б. М. Классификация наук. — М., 1985.

11. Ленін В. І. Матеріалізм і емпіріокритицизм. Повне зібрання творів. — Т. 18.

12. Ленін В. І. Філософські зошити. Повне зібрання творів. — Т. 29.

13. Ленін В. І. Карл Маркс. Повне зібрання творів. — Т. 26.

14. Лой А. Н. Социально-историческое содержание категорий "время" и "пространство". — К., 1978.

15. Мостепаненко А. М. Пространство и время в микро-, мега- и макромире. — М., 1974.

16. Молчанов Ю. В. Четыре концепции времени в философии и физике. — М., 1977.

1. 209

17. Пространство и время. — К., 1984.

18. Розенталъ И. Л. Элементарные частицы и структура Вселенной. — М., 1984.

19. Сучкова Г. Г. Социальное время и проблема его освоения // Философские науки. — 1988. — № 6.

20. Трубников Н. Н. Время человеческого бытия. — М., 1987.

21. Уитроу Дж. Структура и природа времени: Пер. з анг. — М., 1984.

22. Уитроу Дж. Естественная философия времени. — М., 1964.

23. Хайдеггер М. Время картины мира. Новая технократическая волна на Западе. — М., 1980.

24. Чернин А. Д. Физика времени. — М., 1987.