Сторінка
4

Мислитель М.Бердяєв

Іноді смішно читати плоско-раціоналістичні судження «вчених у законі» про Бердяєва, російські революції та комунізм etc. — адже очевидно, що такі речі незрозумілі без глибинної психології, яку досі безграмотно називають «психоаналізом». Бердяєва звинувачують у надмірній самозаглибленості, хоча він стихійно близько підійшов до аналітичної психології Юнга. У «Самопізнанні» Бердяєва та «Спогадах, сновидіннях, міркуваннях» Юнга багато спільного. Обидва вони вважали, що справжнє знання, як і релігія, часто не так логіка, як одкровення.

Результати досліджень наприкінці ХХ ст. Станіславом Грофом глибин психіки з допомогою психоделіків і дихальних методик несподівано співзвучні «терзанням» Бердяєва. Втім, це окрема тема.

Філософія історії Бердяєва продовжує російську традицію, яка не вважала історію прогресом в ім’я верховного блага, прогресом узагалі, вказуючи на регресивні тенденції. І слов’янофіли, і західники порушували питання про відмінність між культурою й цивілізацією, за яку платиться висока ціна у вигляді масової деградації. Вони звинувачували Європу в міщанстві, говорили про «занепад Європи» та «кінець історії», яку вважали не єдиним лінійним процесом, а сумою від перетинання циклів зародження, розквіту й занепаду цивілізацій. І хоча поширена помилкова думка, що вперше ці погляди висловив О.Шпенглер (1880—1936), про це заговорили вже у 1840-х роках Герцен і Бєлінський, потім на повний голос заявив Достоєвський, а найбільш системно виклав М.Данилевський (1822—1885), коли Шпенглер ще не народився. До речі, під час особистої зустрічі Шпенглер здався Бердяєву самовдоволеним буржуа.

У Бердяєва посилюються мотиви есхатології й апокаліптики — сенс історії він вбачає у закінченні історії. Аби це зрозуміти, треба поглянути на один маловідомий момент його творчості.

Бердяєв протиставляє космічне й соціологічне світовідчуття. Людство породжене Космосом і є грою космічних сил та законів. (Чим не матеріалістичне тлумачення Бога і Закону Його?) Людина, як неспроможна осягнути Простір, штучно замикається у своєму обмеженому соціальному світі, рятуючись від Нескінченності. Розхожі соціологічні погляди практично ігнорують космічний сенс буття й майбутнього. Усі соціальні вчення зосереджені на створенні «благополучного людського мурашника». Але організація ситого, самовдоволеного соціального світу в принципі неможлива через закладений у людину потенціал ірраціональної енергії Космосу. Якщо цю енергію не спрямовано на нескінченне творче пізнання й перетворення нескінченного Всесвіту, то вона обертається різноманітними формами ірраціональної деструктивності. Із поглибленням і ускладненням організації суспільства людство дедалі більше втягується в «героїчну» боротьбу з соціальними проблемами, створеними ним самим. У термінах К.Юнга — це патологічне поглиблення інтроверсії в себе за рахунок екстраверсії в Космос. У термінах християнства — це відпадання людини від Промислу Божого й поклоніння не Богу, а ідолу. Бердяєв бачив кінець історії в переході до космічного світовідчуття, для якого буде чужим прагнення до міщанського добробуту, але якому будуть властиві приборкання низького начала й гедонізму, аристократична самодисципліна, навіть аскеза, найвище напруження фізичних і духовних сил, ризик на межі виживання в нескінченній гонитві за Космосом, що нескінченно розширюється. Невже помилявся?!

Він сподівався, що після Другої світової війни в Росії почнеться оновлення, і навіть думав про повернення. Але, переживши страшну війну, Росія не змінилася. Псевдокомунізм упав лише через 45 років, та якби Бердяєв побачив, що виникло на його місці, він жахнувся б!

Микола Олександрович Бердяєв помер 1948 р. у Франції, у своєму кабінеті, раптово, за роботою. Він так і не побачив Батьківщину.