Сторінка
5

Конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю

Таким чином, "iстиннiсть" є функцiєю довiльного вибору мови, i з цiєї причини взагалi неможливо говорити про суперечливi речення, якщо вони зформульованi рiзними мовами, що не перекладаються. Ай­­­дукевич без упину пiдкреслює, що можна говорити тiльки про iстиннiсть речення "у нашiй мовi", хоча ще раз зазначимо, що тут йдеться не про той тривiальний факт, що ми завжди розмовляємо мо­­­вою з певним синтаксисом i семантикою, а про обгрунтування поло­­­ження, в силу якого ми, обираючи довiльно мову, нiби обираємо вод­­­ночас i образ свiту, а довiльний вибiр мови може нас примусити прийняти iнший образ свiту, вiдмiнний вiд попереднього образу i водночас рiвноцiнний йому. Вiдзначимо, що при розглядi даного пи­­­тання Айдукевич посилається на чисельнi приклади аксiоматичних систем у логiцi та математицi, якi створються довiльно, приймаючи певнi аксiоми (так звану певну мову) в якостi вихiдного пункту де­­­дуктивної системи.

Ще раз поглянемо, що ж для радикального конвенцiоналiзму озна­­­чають "iстина" та "iстиннiсть". Iстинним у свiтлi даної теорiї є таке речення, яке ми повиннi визнати на основi певної мови, тобто - вiдкидання якого порушувало б правила смислу. Критерiй iстини ­­­це вiдповiднiсть до правил смислу довiльно обраної мови, отже ­­­довiльно обраних правил. При послiдовному та повному проведеннi цiєї думки виникає небезпека ненаукового волюнтаризму, згiдно яко­­­го iстина є лише функцiєю нашої суб'єктивної волi, а також небез­­­пека iнтуїтивiстської концепцiї "свiту як творiння" та "iстини як творiння". Айдукевич принципово наголошує, що такi пiдходи є неп­­­рийнятними для радикального конвенцiоналiзму i їх може висунути лише той, хто не зрозумiв дiйсної сутi його концепцiї. Разом iз цим, об'єктивно привiд до таких iнтерпритацiй дає вiн сам, пiдво­­­дячи пiдсумки своїх дослiджень.

Айдукевич пише, пiдсумовуючи свої розмiркування у книзi "Образ свiту i поняттєва апаратура": "Ми вже визначили її (зайняту нами позицiю - Авт.) як радикальний конвенцiоналiзм. Вона вiдрiзняється вiд звичайного конвенцiоналiзму не лише своїм радикалiзмом, але також i тим, що не стверджує - як це має мiсце, наприклад, у Пуан­­­каре, - що принципи, прийнятi аксiоматично на основi вiльного рiшення, не є нi iстинними, анi хибними, а всього лише зручними. Навпаки, ми схильнi визначити цi принципи та iнтерпретацiї, поскiльки вони виступають у нашi мовi, як iстиннi. Наша позицiя не забороняє нам також вважати те чи iнше фактом, хоча ми й вказали на залежнiсть емпiричних суджень вiд обраної поняттєвої апаратури, а не лише вiд сирого досвiдного матерiалу. В цьому пунктi ми збли­­­жуємось з копернiкiвською думкою Канта, згiдно якої досвiдне пiзнання залежить не лише вiд досвiдого матерiалу, але також i вiд обробляючої його системи категорiй. Однак, у Канта ця апаратура категорiй пов'язана з людською природою дещо пасивно . згiдно ць­­­ого дослiдження, ця поняттєва апаратура, навпаки, є досить плас­­­тичною. Людина постiйно змiнює її обличчя мимовiльно i несвiдомо чи свiдомо i у вiдповiдностi до своєї волi. Вона повинна, однак, по мiрi того, як вона займається пiзнанням, пов'язаним з виголо­­­шенням слiв, притримуватись якоїсь одної з поняттєвих апаратур" [7.-str.116]. Тим самим, людина, на думку Айдукевича, змiнюючи поняттєву апара­­­туру, "створює" свiт та iстину; причому, вона може створювати їх або несвiдомо, або свiдомо.

Таким чином, ми бачино досить виразну вiдмiннiсть, якщо Пуанка­­­ре декларує iстиннiсть як вiдповiднiсть думки з об'єктивною ре­­­альнiстю (а тодi конвенцiї є нi iстинними, анi хибними, а лише зручними), то Айдукевич визнає "iстиннiсть конвенцiй", але трактує її як вiдповiднiсть до правил смислу обраної нами мови.

налiзуючи питання чому мiж двома конвенцiоналiстами може iсну­­­вати така розбiжнiсть, маємо прийняти, що в залежностi вiд епiсте­­­мологiчної позицiї, за умови дотримання спiльної методологiї, при визначеннi поняття "система знання" розумiння кожного з них набу­­­ває суттєвi вiдмiнностi. Для А.Пуанкаре, епiстемологiчно система знання є наслiдок "обробки" фактiв, а методологiчно - дотримання правил. Для К.Айдукевича, як епiстемологiчно так i методологiчно ­­­наслiдок дотримання правил. Тим самим, їх розбiжнiсть виявляє принципову можливiсть двустороннього вiдношення до системи знання на зразок теорiї. У одному випадку мова йде саме про "картину дiйсностi" (Пуанкаре), а в другому про "те, що здатне вирiшити проблему", зняти певну невизначенiсть. Нехай Айдукевич i викорис­­­товує термiн "картина свiту", вiн розумiє пiд цими словами те, що сьогоднi здебiльшого називають "iнформацiєю".

Доречi, ця радикальна змiна в предикативних означеннях системи знання не забороняє застосовування до неї методiв разроблених iндуктивiстами, вона вимагає одного - не плутати картину свiту з систематизованою iнформацiєю. Про можливостi застосовування мето­­­дологiчних принципiв iндуктивiзму для оперування iнформацiєю свiдчать постiйнi звертання Айдукевича до Тарського.

Література:

1. Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом язы­­­ка//Аналитическая философия науки: становление и развитие. -М.,1998.

2. Патнем Х. Реализм с человеческим лицом//Аналитическая фило­­­софия науки: становление и развитие. -М.,1998.

3. Борн М. Размышления и воспоминания физика: Сборник статей. -М.,1977.