Сторінка
2
редметом філософії, за Беконом є бог, природа і людина. Однак бог не повинен бути в центрі філософії, бо бог – предмет вивчення релігії. Завданням філософії є створення образу природи, зображення того, що є в самій дійсності. Природа – джерело всіх знань. Вона багатша і складніша від того, що відображається у свідомості людини, основна ступінь пізнання – чуттєве пізнання, досвід, експеримент. Шлях пізнання – це рух від досвіду до вищого узагальнення. Світогляд Бекона був суперечливим, неоднозначним. В одному випадку він визнавав вчення про атомну будову речовини, в іншому – стверджував, що “все це є неправильним”, що матерія – це “сукупність частинок” (Див. Бекон. Соч. в 2-х томах, т.2, стор. 90). Бекон не був і послідовним матеріалістом. Так він вважав, що на шляху пізнання природи слід взяти за зразок “божественне творіння”, “божественну мудрість і порядок” (там же, стор. 36), включав бога в предмет філософії і т.п. Однак, попри всі суперечності і непослідовність Бекона, саме він, як родоначальник емпіричного пізнання природи, відіграв виключно важливу роль у подальшому розвитку світової філософії. Філософія Френсіса Бекона – це уособлення англійського Відродження. * * * За часів Бекона, експеримент, досвід, вважався найважливішим методом вивчення природи. Була прийнята думка, що таке вивчення є найбільш істинним, достовірним. Однак розвиток науки все вагоміше ставив на порядок дня питання про пошуки більш загальних синтетичних методі дослідження природи, погляд на світ не як на випадкове нагромадження предметів, не зв’язаних між собою, а як на єдине ціле. Здійснити це могли лише видатні особистості з новим стилем мислення, котрий поєднував би знання, отримані в процесі спостереження і експерименту, і здатністю до широких наукових абстракцій і узагальнень. Такою особистістю і став видатний мислитель Франції ХVІІ ст. – Рене Декарт – один з основоположників науки і філософії нового часу. Р. Декарт – автор дедуктивного методу пізнання і родоначальник філософського раціоналізму. Рене Декарт (1596 – 1650) – філософ, математик, фізик, механік, фізіолог, народився в родині французького дворянина. Отримав блискучу освіту. Багато подорожував. Останні 20 років жив в Нідерландах, де займався науковою діяльністю. В 1649 році після переслідування його церковниками переселився до Швеції, де і помер у 1650р. Р.Декарт – один з творців вищої математики; аналітичної геометрії; сформулював ряд законів механіки, зокрема загальний закон дії і протидії, закон збереження кількості руху при ударі непружних тіл; у фізіології один з перших описав рефлекторний акт тощо. Основні філософські праці Декарта: “Розміркування про метод” (1637), “Роздуми про першу філософію” (1641), “Начала філософії” (1644). Основна риса філософського світогляду Декарта – дуалізм. Дуалізм Декарта виявлявся у його вченні про так звані субстанції. З одного боку, субстанція, як начало, є об’єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це – протяжна субстанція, реальне тіло. З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, “мислячу субстанцію”, котра існує незалежно, сама по собі. Отже, Декарт визнавав два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. В цьому і полягає його двоїстість, дуалізм. В теорії пізнання Декарт виступив як реформатор, автор нового наукового методу пізнання – дедукції, котра означає виведення пошукових істин на основі інших істин, що вже відомі і встановлені. Це щось на зразок математики, коли конкретне знання отримують на основі деяких загальних принципів, постулатів і аксіом. Декарт сформулював чотири основні правила наукової дедукції: Перше правило – не визнавати істинним нічого, окрім того, що з очевидністю пізнається, що не підлягає сумніву. Цей сумнів не є переконанням в непізнаванності світу, а являє собою лише засіб для знаходження найпершого достовірного начала. Цим є знамените положення Декарта: “cogito ergo sum” – “мислю, отже існую”. Друге правило – розподіляти кожне утруднення, яке виникає в процесі пізнання на стільки частин, наскільки це можливо для їх кращого розв’язання. Третє правило – мислити необхідно логічно, по порядку, починаючи з предметів найбільш простих і тих, що легко пізнаються, щоб перейти від доведеного до ще не доведеного. Четверте правило – необхідно в процесі дослідження складати якомога повні огляди фактів, систем, гіпотез, предметів, їх властивостей – того, що вивчається, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено. На думку Декарта, дотримання цих правил – гарантія того, що достовірні начала філософії будуть знайдені. Однак, і це слід підкреслити, дотримання цих правил не є ще гарантією достовірного пізнання. В історії філософії ми маємо безліч фактів, коли філософи про одні і ті ж речі висловлювали різні, навіть протилежні судження. Згадаймо, для прикладу, уявлення античних філософів про першоначала буття, філософії. Декарт вважав, що пізнання не може ґрунтуватися на відчуттях, покази яких є обманливими. Єдиними, найдостовірнішим засобом пізнання, його критерієм може бути лише мислення, розум, інтелектуальна інтуїція. Декарт так характеризує цю інтуїцію: “під інтуїцією я розумію не віру в хитке підтвердження почуттів і не обманливе судження безладного уявлення, а поняття ясного і уважного розуму . Так, наприклад, будь-хто може інтуїтивно осягнути розумом те, що він існує, що він мислить, що трикутник обмежується трьома лініями, що куля має одну поверхність і подібні цим істини .” (Р. Декарт. Правила для руководства ума, стор. 57 – 58). Мислення, за Декартом, це самодостатній феномен, котрий не залежить від чуттєвого пізнання, досвіду. Мислення – це єдине джерело знань про все те, що безпосередньо не сприймається органами відчуттів. Воно первинно по відношенню до останніх. Тому єдиним, ясним, виразним знанням може бути лише те знання, котре отримане на рівні мислення. Таким чином, Декарт перебільшував, абсолюти
Завантажити реферат