Сторінка
3

Французька філософія ХVІІІ ст.

равив на Катерину ІІ позитивне враження. Та й Дідро теж не залишився у боргу перед імператрицею, оскільки він вважав найкращим державним устроєм просвічену монархію і захищав її. Серед французьких просвітників-енциклопедистів ХVІІІ століття чільні місця займали видатні філософи-матеріалісти К.Гельвецій і П.Гольбах. Основними проблемами їх філософського вчення були проблеми природи, людини і суспільства. Клод Адріан Гельвецій (1715 – 1771) – стійкий прибічник матеріалістичної філософії зокрема сенсуалізму Дж. Локка. Заслугу останнього він вбачав в тому, що англійський філософ за основу людських знань брав відчуття. Написав ряд змістовних праць: “Про розум” (1758), “Про людину” (1773), в яких намагався на основі матеріалістичного вчення з’ясувати сутність людини і суспільства. Сутність вчення К.Гельвеція: природа існує об’єктивно, незалежно від людини. Вона вічна. Ніким не створена. Є, була і завжди буде. Людина здатна пізнати природу, її предмети і явища з допомогою відчуттів. Іншим засобом пізнання є мислення, котре розумів лише як комбінування відчуттів. Це досить спрощений підхід до такого феномену, як мислення, котре ґрунтується на відчуттях, однак до останніх не зводиться. Особливу увагу Гельвецій приділяв проблемам людини, її вихованню, впливу на цей процес соціального середовища. Гельвецій стверджував, що “жодна людина не народжується доброю” і що “жодна людина не народжується злою”. Люди народжуються не лише без ідей, а і “без характеру і байдужі до морального добра і зла .”. “Людина в колисці – ніщо і її вади, її доброчесності, її штучні пристрасті, її таланти, її передсуди і, накінець, навіть почуття себелюбства – все в ній нажите” (Див. К.Гельвецій. Соч. в 2-х томах, т.2, стор. 263, 271). І далі: “усім тим, чим ми є, ми зобов’язані вихованню” (там же). Гельвецій був глибоко переконаний, що моральність, справжня доброчесність людині залежить від соціального середовища, від державного устрою, правильних законів. Тому для доброчинного виховання необхідно скасувати ті закони суспільства, які є шкідливими для народу, і замінити їх корисними для нього. Нове законодавство повинно стати основою нової моральності і нового виховання. Все суспільне життя на думку філософа цілком залежить від законодавства, а останнє повинно враховувати думку людей. Слід також підкреслити, що Гельвецій визнавав наявність закономірностей у розвитку суспільства, ототожнюючи їх з інтересами людей, котрі є “потаємною причиною” його руху. У своїй знаменитій праці “Про розум” Гельвецій піддав гострій критиці церкву, реакційну мораль теологів протиставляючи їй “земну”, людську моральність. Не випадково Парижський архієпископ різко засудив книгу філософа, яка “приймає за своє основне начало мерзотну доктрину матеріалізму ., котра встановлює правила, зовсім протилежні євангельській моральності, котра спрямована на порушення миру в державі, на обурення підлеглих проти влади і проти самої особи їх государя; вона сприяє безбожникам, деїстам, всілякого роду невіруючим; відроджує майже всі їхні безбожні системи, які повні ненависті до церкви і її служителів, які порушують побожне благоговіння перед священним писанням і батьками церкви, і які є блюзнірськими, богохульними, хибними і єретичними” (Цит. по: В.Н.Кузнецов, Б.В.Мееровський, А.Ф.Грязнов. Западно-европейская философия ХVІІІ века. М., 1986, стор. 303). Промовиста характеристика вчення Гельвеція. Чи неправда? Паризький парламент засудив книгу Гельвеція “Про розум” до спалення. Однак це не зламало філософа. Він продовжував працювати над проблемою людини. У 1770 році робота над новою книгою була завершена. Гельвецій назвав її “Про людину”, але публікувати не наважувався, боячись переслідування. Книга вийшла вже після смерті філософа, у 1772 році, в Голландії (до речі, з допомогою російського посла у цій країні князя Д.Голіцина). Серед великих французьких філософів-енциклопедистів Поль-Анрі Гольбах (1723 – 1789) був найбільш яскравим, ґрунтовним і послідовним у своїх філософських поглядах. Написав ряд змістовних праць таких, як “Викриття християнства” (1761), “Кишенькове богослів’я” (1768), “Система природи або про закони світу фізичного і духовного” (1770), “Соціальна система” (1773), “Природна мораль” (1776) та багато інших. За свою творчу діяльність в 1780 році був обраний почесним членом російської імператорської академії наук. Головною філософською працею Гольбаха була “Система природи”. В ній він дав розгорнуту, добре обґрунтовану теорію матеріалізму. Основні положення філософського вчення такі: 1. Природа існує сама по собі, реально, об’єктивно, незалежно ні від бога, ні від людини. Вона – вічна, ніким не створена. “Слова бог і творіння не містять у собі ніякого реального змісту і тому їх необхідно вилучити із вжитку”. 2. Основою природи є матерія і рух. “Матерія є все те, що якимсь чином діє на наші відчуття”. Це – одне з найбільш важливих визначень матерії як речовини, що є у філософській літературі. Рух – універсальний атрибут матерії, “спосіб її існування”. Рух необхідним чином випливає з самої сутності матерії. Рух і матерія – взаємозв’язані. Немає матерії без руху як і руху без матерії. “Природа отримала свій рух від самої себе”. Гольбах розрізняв два види руху: а) рух як переміщення тіл, котрий ми спостерігаємо; б) рух як внутрішня, прихована зміна. “Рух . є послідовна зміна відношень якого-небудь тіла до різних точок простору” (Див. П.Гольбах. Соч. в 2-х томах, М., 1963, т.1, стор. 75). І далі: “Існує ще “внутрішній і прихований рух, котрий залежить . від поєднання, дії і протидії невидимих молекул, з яких складається . тіло” (там же, стор. 69). Таким чином, Гольбах близько підійшов до розуміння руху як “зміни взагалі”. 3. В природі все причинно обумовлено. Безпричинних явищ не буває. Випадковість – це явища, причини яких нам невідомі. Фактично, Гольбах заперечував випадкові