Сторінка
11
Інтуїція дає початкове знання про об'єкт (“винаходить”), логіка ж розгортає з цього початкового знання низки висновків, роблячи явним те, що неявно, приховано вже містилося в цьому початковому знанні (“доводить”). Неточність Пункаре полягає в дещо спрощеному розумінні ним “доведення” як нетворчого акту. Насправді ж логіка “винаходить” не в меншій мірі, ніж інтуїція. Прикладом цього може слугувати майже увесь зміст математичного знання або відкриття більшості елементарних часток.
Відмінність між логічним та інтуїтивним відкриттям полягає в тому, що перше відкриває елементи вже відомої людині сфери буття, друге- самі ці сфери буття, створюючи фундамент для логічних відкриттів. До речі, інтуїція також і “доводить”, тільки доведенням інтуїтивних положень слугує не логічне міркування, а очевидність.
Протилежність між логікою та інтуїцією, що особливо рельєфно виявляється при зустрічі пізнання з новою сферою буття, серед дослідників проблеми інтуїції, як уже зазначалося, фіксувалась як абсолютна протилежність. В основі такої абсолютизації лежала неможливість зведення інтуїції до логіки. Численні спроби такого зведення незмінно закінчувалися невдачею.
Подібно до того, як анатомічний розтин живого організму, вбиваючи його, не може виявити сутність життя (хоча і дає певну важливу інформацію про деякі моменти життєвого процесу), так і логічний аналіз інтуїції здатний дати нам лише статичну сукупність елементів, єдність яких і складає інтуїцію. Однак сама ця єдність (інтуїція) за умов логічного “розвитку” не може бути відтворена у формі “живого”, “цілісного” процесу. Оскільки звичайно факт не-зводимості інтуїції до логіки осмислюється з позиції, що ототожнює мислення взагалі з дискурсивним (логічним) рівнем мислення, інтуїція ніби виноситься за межі мислення і абсолютно протиставляється йому. У зв'язку з цим деякі мислителі зробили висновок про непізнаваність інтуїції.
Логіка та інтуїція являють собою лише різні моменти людського мислення. Логіка без інтуїції прирікає мислення на беззмістовність, призводить до обезсмислювання науки, оскільки з неї вилучаються інтуїтивно пізнавані “необумовлені” вихідні принципи. Інтуїція ж без логіки перетворює мислення на “відображення безпосередньо даного”. Таке мислення виявляється нездатним для ідеальної перебудови наявного з метою його практичного перетворення, тобто робить неможливою практику як специфічно людський спосіб буття у світі. І в тому, і в іншому випадку мислення руйнується, втрачаючи свої специфічно людські риси.
Інтуїція і логіка виступають не просто як елементи людського мислення, а як взаємопроникаючі його моменти. Тому неправильно було б різко розмежовувати досвідне пізнання як сферу панування інтуїції і теоретичне пізнання як сферу панування логіки. Доцільно говорити лише про переважання інтуїції чи логіки у вказаних сферах.
У найстрогіше логічне доведення органічно вплетена інтуїція. Вона стає тут елементом, що об'єднує в цілісність увесь ланцюг елементів доведення (інтуїтивним є і перехід від однієї ланки ланцюга до іншої). Наявність інтуїції в будь-якому логічному міркуванні виявляється у факті недостатності однієї лише формальної сторони доведення. Кожному викладачеві відомо, що мало просто послідовно викласти хід доведення того чи іншого положення. Для слухачів таке доведення виступає лише як механічна сукупність ланок логічного ланцюга. Необхідні певні зусилля, щоб ці ланки (кожна окремо добре відома слухачам) злилися в їх головах в єдиний, цілісний ланцюг — висновок.
Слід зазначити, що й осягнення такої цілісності отримується інтуїтивно. Проблема інтуїції стає тут проблемою розуміння, яка набула нині глобального значення, далеко вийшовши за межі суто навчальних питань. У філософському плані ця проблема нині інтенсивно опрацьовується представниками герменевтики, в нашій же філософській літературі вона тільки-но починає розроблятися. До недавнього часу не тільки дослідженню, але й самій постановці проблеми розуміння заважали настанови на заперечення будь-якого інакомислення, утвердження “класової непримиренності” до будь-яких проявів “непролетарської” ідеології.
Не існує й інтуїції, “вільної” від логіки. Логіка присутня в будь-якому інтуїтивному знанні в наявному вигляді. Адже логічне конструювання теоретичної системи на базі інтуїтивно отриманих вихідних принципів є не чим іншим, як втіленням тієї неявної логіки, яка в “згорнутому” вигляді містилася у вихідних принципах. Більше того, логіка й інтуїція являють собою, по суті, один і той же рух пізнання, але тільки в протилежних напрямах. Висловлюючись мовою математики, їм притаманні “різні знаки”.
Вище вже йшлося про те, що вихідні принципи теорії не можуть бути результатом логічних міркувань і пізнаються лише інтуїтивно. Та це справедливо лише тоді, коли йдеться п|ро логічні засоби даної теорії, які цілком можливо отримати логічними засобами іншої, більш потужної теоретичної системи. Так, класична механіка (зі своїми вихідними принципами) може бути виведена з квантової механіки як граничний випадок останньої. Таким же чином параболічна (евклідова), гіперболічна (Лобачевського) і еліптична (Рімапл) геометрії можуть бути отримані логічними засобами геометрії Рімапа в широкому розумінні.
Реальний рух пізнання, звичайно, йде від теорії меншої загальності до теорії більшої загальності. При цьому нова теорія не виключає попередню, а включає її в себе, по-новому організуючи її зміст. “Кожна епоха в науці, —зауважує Б. Г. Кузнецов, — відрізняється від попередньої не заходом вчорашнього сонця, а появою нового, більш яскравого світла. В новому освітленні старе джерело світла не згасає і не зникає. Воно тепер освітлює лише частину картини світу. Стара теорія стає окремим випадком більш загальної і точної”. Тому цілком природно, що засновки, з яких можуть бути отримані логічним шляхом вихідні принципи теорії, завжди лежать за її межами, у сфері нової, більш загальної теорії.
Завантажити реферат