Сторінка
1
Філософія культури
ЗМІСТ
1 Поняття “культура”. Історичність культури.
2 Основні ознаки культури.
3 Культура і цивілізація.
4 Головні тенденції культури ХХ століття. Екологізація людини
"Кожна людина - у душі філософ" - це майже риторичне твердження все ж має в собі глибокий зміст. Оскільки уявляти або мислити про речі, які містяться поза межами безпосереднього сприйняття, за явищами навколишнього світу, є незаперечною властивістю людської природи, не залежною від її волі. Однак цей процес роздумування про світ, його явища, підстави буття речей може бути не лише спонтанним, а й керованим. І якщо спонтанність, хаотичність є тут підставою побутового філософствування, то кероване роздумування, намагання пізнати світ і місце людини в ньому, взаємовідносини між людиною і світом – прерогатива власне філософії як науки.
Отже, філософія вчить духовно - діяльніший спосіб пізнавати світ у всій його багатогранності та цілісності, а також співвідношення людини і світу. Порівнявши такий висновок з одним із визначень культури, з філософської точки зору, а саме: " .культура є особливий, діяльніший спосіб освоєння людиною світу, включаючи як зовнішній світ, природу і суспільство, так і внутрішній світ самої людини у значенні формування і розвитку її." - не можливо не помітити тісний зв'язок між поняттями філософії і культури.
Поняття “культура”. Історичність культури.
"Культура - (лат. cultura - обробіток, виховання, освіта, розвиток, вшанування) історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також в створенні ними матеріальних і духовних цінностей.
Навіть у цьому вузькому значенні підкреслюється наявність змін в природному об'єкті залежно від дій людини на відміну від змін під дією природних причин. Поняття "культура" в цьому значенні обіймає все те, що оброблене, перетворене людиною (суспільством), що несе в собі людське начало.
Поняття "культура" вживається для характеристики історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності чи життя (культура праці, політична культура, художня культура); у більш вузькому значення – сфера духовного життя людей. Ще включає в себе предметні результати діяльності людей (машини, побудови, результати пізнання, твори мистецтва, результати, норми моралі і права та ін.), а також людські сили і здібності, що реалізуються в діяльності (знання, вміння, навики, рівень інтелекту, моральний та естетичний розвиток, світогляд, способи і форми спілкування людей)". Таке поняття "культура" та глибина змісту викликали до життя безліч наукових визначень.
Філософсько-антропологічна спрямованість у визначеннях поняття культури не випадкова. Адже власне людина є суб'єктом і носієм культури. Існування культури можливе лише у людському суспільстві і служить потребам людини.
Зв'язок людини і культури не може бути безпідставним. Основою цього зв'язку є природа, в широкому розумінні цього слова. Отже, для опанування феномену культури у його суттєвих та історичних проявах слід з'ясувати співвідношення природного і культурного у сфері людської життєдіяльності.
Фізіологічна непристосованість, порівняно з представниками рослинного і тваринного світів, людини до навколишнього середовища компенсується її здатністю осягнути світ в особливий духовний спосіб і пристосуватися до нього (світу) шляхом окультурення стосунків природи і людства. Отже, культура, будучи специфічним способом існування людини в природі, все ж не нівелює значення останньої в людському бутті, а сама є засобом взаємозв'язку, засадою людської єдності з природою. Та природним силам людина протиставляє вже приборкані сили природи, вже знані закономірності природних процесів. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) з природи, відносному вивільненню її щодо природо-необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є засобом поєднання людини з природою. І чим гармонічніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.
Якщо людська діяльність є процесом формоутворення предмета, то творчість - сенсоутворення діяльності. Таким чином суспільні проблеми, відображаючись у свідомості, втілюються в діях людей, котрі, в свою чергу, створюють культурні цінності - матеріальні і духовні.
Культурна цінність предмета праці людини полягає не так в його утилітарному призначенні, як у формі, через яку предмет одержує соціальну значимість. Предметні форми культури відображають також взаємини людей. Людина ж реалізується як діяльний суб'єкт, що розвивається і як об'єкт, результат діяльності. Культура тут постає в якості світу людини, де людина подвоює себе інтелектуально (в свідомості) і реально (в діяльності). Культура як самовідтворення людини здійснюється в її матеріальній і духовній діяльності.
Матеріальна культура - предметна форма духовної культури, а духовна культура набуває свого реального буття лише в якості змісту матеріальної культури. Поза теоретичною абстракцією матеріальна і духовна культура існують в соціальній реальності і є двома сторонами цілісного феномена, суть якого полягає в самоутвердженні людини.
Перебуваючи у тісному суспільно-історичному зв'язку з людиною, культура ще також "являє собою конкретно-історичну сходинку розвитку суспільства". Ось як тлумачиться поняття "культура" з такої точки зору енциклопедичним словником: "В основі розвитку матеріальної і духовної культури, які знаходяться в органічному єднанні, лежить розвиток матеріального виробництва. Кожна суспільно-економічна формація характеризується певним типом культури, який здійснюється з переходом від однієї формації до іншої, при цьому успадковується все цінне в культурі минулого". Але часто на зміну одним цінностям приходять інші. Людство постійно перебуває у стані пошуку нових шляхів гармонійного співіснування з навколишнім і власне внутрішнім світом. Сферою цього пошуку та становлення духовно-моральних цінностей і є культура.
Завантажити реферат