Сторінка
3

Філософія Як Особлива форма суспільної свідомості та її специфіка

Якщо ж будуть відкриті у майбутньому (що цілком ймовірно) інші способи усвідомлення, то вони «породять» і відповідні форми суспільної свідомості, а самоусвідомлення їх «відкрите» інший шлях виникнення філософської свідомості.

Запропонований підхід до ви членування форм суспільної свідомості, можливо, і має недоліки, але на мій погляд, він дає змогу відсіяти одну із зовнішніх причин плюралізму філософування- елементарне порушення правил логіки.

Самоусвідомлення названих духовних формоутворень і є філософським рівнем розвитку людської свідомості, а саме- рівнем самоусвідомленням.

Філософія та інші форми суспільної свідомості .

Людина – єдина істота на Землі , здатна до пізнання буття та власної самосвідомості. Результатом цієї здатності є знання про світ і про себе. Знання в свою чергу може матеріалізуватися , опредметнюватися і як найважливіша складова входить до світогляду. Світогляд – одна з форм свідомості людини . Філософія –це також світогляд : послідовно – раціональний , теоретичний . Оскільки з самою філософією , її ідеалами ,змістом її положень погоджуються , оскільки вона не тільки обґрунтовує себе раціональними аргументами , а й породжує переконання , вірування в неї . Тому окремі філософи дотепно називають її віро знанням .

При подійному розумінні філософія характеризується такими художньо-образними інтуїціями ,як мудрість , премудрість , любомудрування ,мрійність тощо. Важливо підкреслити , що і за такого звуженого розуміння філософія не втрачає повністю своєї єврестичної цінності і дає певні позитивні результати . Довільне тлумачення філософії ,що випливає з етимології слова , закарбувалося зокрема на рівні суденної свідомості . Якщо людина говорить щось не зовсім зрозуміле для інших ,то їй часто приписують ознаку – філософує . Ясна річ ,що таке «філософування» жодного відношення не має до справжньої філософії , але ж воно зустрічається не тільки на рівні суденної свідомості .Таким «філософуванням» грішать і вчені мужі . Воно і є однією з причин внутрішнього «плюралізму» філософії.

Наука , як відомо –це система теоретичного знання .Отже , і діалектика – матеріалістична філософія повинна була не тільки відкрити найзагальніші закони розвитку природи , суспільства та людського мислення , а і подати їх у формі системи теоретичного знання . Уявімо , що вона це зробила , системно описавши основні закони діалектики . Що залишається їй робити далі ? Слід відверто визнати , що за такого підходу філософія взагалі втрачає сенс свого існування як специфічний духовний феномен , адже її функція зводиться , в кращому випадку , до узагальнення як правило , скептично сприймаються самими науковцями , адже вагомої теоретичної цінності для науки насправді не мають , а тільки затуманюють реальні взаємозв’язки науки та філософії. Найголовніше ж полягає в тому ,що філософія при цьому повністю втрачає свою основну функцію – самокритикуючої рефлексії і перетворюється на ідеологію.

Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом як формами суспільної свідомості-одне із найважливіших надбань людської культури. історично так склалося, що сам філософія була тією колискою, з якої виросли і наукою і мистецтво, і мораль, і право і набули статусу особливих проявів людського духу та практики життєдіяльності людини і суспільства.

У наш час зв'язок світоглядного і онтологічного вимірів філософії знаходить своє втілення в широкому використані філософських принципів та ідей у розробці як конкретно-наукових( фізичної, хімічної, біологічної тощо), такі загальнонаукових картин світу.

Філософія , звичайно-не конкретна наука , не сума наукових знань . Але наука ,поряд із повсякденним знанням ,художнім ,народним і професійним мистецтвом ,усіма видами правового ,політичного , морального й іншого досвіду та знань – це джерело усієї філософської проблематики. У науки з філософією спільним є також те ,що вони обидві ґрунтуються на теоретичному способі аргументації , мистецтві логічного оперування поняттями.

Складається , здавалося б , парадоксальна ситуація . З одного боку , філософія є теоретична , раціональна форма світогляду. А з іншого – далеко не всі форми практичної життєдіяльності людей ,які узагальнює філософія , належать до теоретичної або раціональної сфери. Але парадоксу тут немає. Скільки буття взагалі буття людей «різнобарвні», «мозаїчні», то теоретичність філософії полягає не в тому ,щоб як у тиглі «переплавити» в одну сіру теоретикоподібну масу якісне багатство світу , а в тому , щоб засобами раціонального дискурсу відтворити як єдність , спільні риси , зв'язок різноманітних форм світу , так і неповторну «тональність звучання» кожної групи (об’єкта , події , процесу) Всесвіту . Фактично протягом усієї історії філософії ідеал Піфагора – виразити Всесвіт як «гармонію сфер» - не покидав найбільш далекоглядних філософів . Це стосується і Платона ,і Аристотеля , і Лейбніца ,і Канта , і Гегеля.

Сукупність ціннісних орієнтацій людини – своєрідний маяк свідомості , котрий в разі прийняття загальнолюдських цінностей освітлює шлях до гуманістичних ідеалів , які виробило і вистраждало людство в процесі минулих і сучасних цивілізацій та культур.

Висновок.