Сторінка
2
У 1942 р. Камю повертається у Францію, вступає в підпільну групу «Комба», що утворилася в результаті злиття двох груп Опору з власними друкарськими органами. З останніх виникає газета «Комба», у розділі якої спочатку стає Піа, але зайнятий іншими справами в рядах опору, він фактично передає управління газетою Камю. У підпільній пресі друкуються «Листи німецькому другові». Ідеальним прикриттям для підпільної діяльності стало видавництво «Галлімар», співробітником якого Камю був все життя, що залишилося і де вийшли основні його твори.
24 серпня 1944 р. Під час боїв в Парижі вийшов перший, вже не підпільний номер «Комба» з передовицею Камю «Кров свободи». У ній говориться про революцію, що здійснюється: люди, роками що билися проти окупації і фашистського режиму, вже не потерплять порядків Третьої республіки, соціальної несправедливості, експлуатації. Битва йде «не за владу, а за справедливість, не за політику, а за мораль». Камю дає газеті наступний підзаголовок: «Від Опору до Революції».
У подальшому Камю недовгий час працював в тижневику «Експрес», але від журналістики він загалом відходить. З публікацій в «Комба» найбільший інтерес представляє цикл його статей 1946 р. «Ні жертви, ні кати», в якому вже підіймаються багато які філософські і політичні питання «Бунтуючої людини».
У роки війни вийшли два твори, які принесли Камю широку популярність, - повість «Сторонній» і есе «Міф про Сизіфа». У 1947 р. вийшов роман «Чума», за ним пішли п'єси «Облогове положення» і «Праведники». «Бунтуюча людина» була останнім і самим значним твором Камю, «Падіння» - його останнім романом. Присудження Нобелівської премії по літературі в 1957 році було мотивом для «Шведських мов», що отримали широкий відгук у всьому світі. Із публікацій 50-х років потрібно виділити «Роздуми про гільйотину» - пристрасний заклик відмінити смертну страту.
4 січня 1960 р. Камю приймає запрошення свого друга і видавця М. Галлімара повернутися в Париж не поїздом, а на автомобілі. Машина, що Зійшла з дороги врізалася в дерево, Камю загинув. Роман «Перша людина» був тільки початий, посмертно були видані записники і юнацький роман «Щаслива смерть».
Еволюція філософських переконань Камю безпосередньо пов'язана з історичними обставинами. Сам Камю говорив як би про два цикли своїх творів. Темі абсурду присвячені роботи 30-х років - філософське есе «Міф про Сизіфа», повість «Сторонній» і п'єса «Калігула». Тема бунта - «Бунтуюча людина», роман «Чума» і п'єса «Праведники». Як говорив Камю в інтерв'ю, даному в Стокгольмі перед врученням Нобелівської премії, в першому циклі представлено заперечення, другий вирішує позитивні задачі; обидва були задумані одночасно і реалізовані послідовно.
Камю - мислитель 20-го віку, він отримав проблеми абсурду і бунта не тільки від довгої традиції філософської і релігійної думки, - крах моральних норм і цінностей в свідомості мільйонів європейців, нігілізм являють собою факти сучасності. Звичайно, і інші культури знавали нігілізм як наслідок кризи релігійної традиції, але так гострого конфлікту, такого руйнування всіх традицій історія не знала. Нігілізм являє собою виведення всіх наслідків із «смерті Бога». Прометеївский бунт, героїчне «самовизначення», аристократизм «вибраних» - ці теми Ніцше були підхоплені філософами-экзистенціалістами. Вони є такими, що визначають в «Міфі про Сизіфа» Камю, роботі з характерним підзаголовком - «Есе про абсурд».
Подібно всім філософам-экзистенціалістам, Камю вважає, що найважливіші істини відносно самого себе і світу чоловік відкриває не шляхом наукового пізнання або філософських спекуляцій, але за допомогою почуття, що висвічує його існування, «буття в світі». Камю посилається на «тривогу» Хайдеггера і «нудоту» Сартра, він пише про нудьгу, що несподівано опановує людиною. Про те, що spleen або «російська нудьга», може потроху оволодіти ким-небудь, відомо всім і без філософії. К’єркегор був першим філософом, який додав таким почуттям, як «меланхолія», страх, онтологічний характер. Настрої і почуття не суб'єктивні, вони приходять і йдуть не по нашій волі, розкривають фундаментальні межі нашого існування. У Камю таким почуттям, що характеризує буття людини, виявляється почуття абсурдності - воно несподівано народжується з нудьги, перекреслює значущість всіх інших переживань. Індивід випадає з рутини повсякденного життя («підйом, сніданок, чотири години на фабриці або в конторі .» і т.д.), він стикається з питанням: «А чи варте життя того, щоб бути прожитим?» Камю згадує про логічне «самогубство» , але ближче йому постановка цього питання в «Або - Або» К’єркегора: «Самогубство - негативна форма нескінченної свободи. Щасливий той, хто знайде позитивну». «Міф про Сизіфа» Камю являє собою пошук такої «позитивної форми» буття в світі, в якій релігійна надія померла. Питання Камю таке: як жити без вищого значення і благодаті?
Сам по собі світ не абсурдний, він просто безрозсудний, оскільки повністю є поза людською реальністю, що не має нічого спільного з нашими бажаннями і нашим розумом. Це не означає, що світ непізнаваний, ірраціональний, як «воля» у Шопенгауера або «життєвий порив» Бергсона. Для Камю такі уявлення є також антропоморфними, що дають нам ілюзорне уявлення про досягнення першооснови світу - нехай і за допомогою якоїсь ірраціональної інтуїції. Камю досить високо ставить емпіричне пізнання, методи науки. Світ цілком пізнаваний, від однієї наукової теорії ми переходимо до іншої, більш довершеної. У світі немає остаточного, останнього значення, світ не прозорий для нашого розуму, він не дає відповіді на постійні наші питання. Кількість вимірювань простору і часу, структури атома і галактики - ці питання при всій своїй значущості для науки не мають ніякого людського значення. Ми покинуті в цей космос, в цю історію, і на питання про мету існування, про значення всього сущого наука не дає ніякої відповіді. Не дала його і вся історія філософської думки - відповіді, що пропонуються нею є не раціональними доказами, але актами віри.
Завантажити реферат