Сторінка
3

Токвіль Алексіс (1805-1859)

Природним для демократії він вважав повстання проти інтелектуальних авторитетів та утвердження влади індивідуального розуму. На філософському рівні це отримало прояв у картезіанській революції. Він га­дав, що такі ж само центральні позиції на рівні сус­пільних відносин посідають американські звичаї, котрі впроваджували картезіанську філософію в суспільство, якому сам Декарт був невідомий. Демократична Аме­рика прийняла, як він твердив, недоведене загальне положення стосовно того, що всі ідеї - і запропоно­вані видатними діячами, й освячені традицією, - ма­ють пройти перевірку індивідуальним розумом, а отже, кожен має змогу піддавати їх такій перевірці.

Це положення веде до перебільшення демократич­ного характеру суспільства, усталення віри в рівність інтелекту, що призводить до завищення цінності осо­бистості і честі. А це зумовлює особливе забарвлення думки, привабливість загальних, абстрактних і спро­щених пояснень щодо людських справ, які є доступ­ними для всіх, оскільки потребують найнижчого рівня індивідуальних знань і найпростіших суджень.

Інша грань демократичного індивідуалізму - це не­втримний егоїзм, широко розповсюджена тенденція ухилятися від суспільних турбот і зосереджуватися на матеріальному добробуті своєї родини як на кінцевій