Сторінка
2

Людина як абсолютна цінність

Підсумовуючи, можна сказати, що сучасний філософський підхід до проблеми людини зберігає традицію комплексності, одночасно більше враховує нинішні значні наукові здобутки і менше вдається до спекулятивних міркувань, в тім числі і у визначенні сутності людини, яку ми запропонували вбачати у соціокультурній формі існування виду Homo sapiens.

2. Поняття людини у філософії

Відомий поет Стародавньої Греції Евріпід говорив, що в світі багато дивних див, та найдивніше з них - людина. Унікальне творіння природи, суспіль­ства і самої себе - ось що таке людина - найдивніше з дивних див -з її неповторністю, з багатоманітними біологічними рисами.

З дав­ніх-давен філософи прагнуть розкрити суть людини, її світ, зміст, її життя. Ще філософ Сократ заклав основи філософії людини. За­гально визнано, що людина - продукт біологічної еволюції. Виділен­ня людини з тваринного світу - настільки грандіозний стрибок, як і виникнення живого з неживого. Адже мова йде про створення тако­го роду живих істот, усередині якого з певного моменту припиня­ється процес видоутворення і починається творча еволюція людства зовсім іншого типу. Та передісторія людства і досі залишається та­кою ж загадковою і таємничою, як і виникнення життя. І справа тут не просто в нестачі фактів. Справа ще в нових і нових відкриттях, іноді зовсім бентежних, парадоксальних, що хитають основи теорій, що недавно здавались чіткими і зрозумілими, переконливими. Не дивно, що сучасні наукові уявлення про становлення людини покояться в основному на гіпотезах. Більш-менш достовірними можна вважати лише загальні контури і тенденції процесу становлення людини.

Суть людини в тому, що людина - істота розумна, людина - істота, яка має самосвідомість, людина - істота моральна і вільна та ін. Поняття людини, насамперед, охоплює загальнородові риси, що відрізняють людину від інших живих істот.

Поняття людини в такому визначенні стосується не якоїсь конкретної людини, а людини як представника роду людського. Основними ознаками людини є якіс­ні характеристики людини, які виділяють її з тваринного світу, є і її біологічна структура, а також загальні прояви соціальної суті: сві­домість, мова, здібність до праці і творчості. Антропологи і філосо­фи підходять до питання походження людини з різних і зовнішньо навіть протилежних одна одній позицій. Антропологи стурбовані пошуками недостаючої ланки в біологічній еволюції від мавпоподіб­ного предка людини до людини розумної.

Філософи прагнуть ви­явити і змалювати сам перерив поступовості - революційний стри­бок, що є в процесі становлення людини. Це сприяє правильному розумінню проблеми масштабів світогляду. Давно визнано, що пе­ретворення тварин в людей не могло бути якоюсь миттю, одно­актною подією. З неминучістю має існувати тривалий період ста­новлення людини (антропогенеза) і становлення суспільства (соціогенеза). Це дві нерозривно зв'язані сторони одного за приро­дою процесу - антропосоціогенеза, що тривав майже 3-3,5 мільйо­нів років, тобто майже в тисячу разів далі, аніж вся «писана історія».

У з'ясуванні загального змісту антропосоціогенеза важливу роль відіграла і відіграє трудова гіпотеза, яка визначала значення праці в процесі антропосоціогенеза. Та значення праці в процесі станов­лення людини і суспільства не можна перебільшувати, тлумачити в дусі натуралістичних (а тим більш механістичних) уявлень про причини і залежності. Важлива риса антропосоціогенеза - ком­плексність, і тому неправильно твердити, що спочатку виникла пра­ця, потім суспільство, а ще пізніше — мова, мислення, свідомість. Та праця і сама має історію походження, перетворюючись в повно­цінну предметно-практичну діяльність лише у взаємодії з фактора­ми соціалізації: мова, свідомість, моральність, міфологія, ритуальна практика та ін. Людина з самого початку діяльна, і всі її специфічні властивості формуються в ході розвитку предметної діяльності, а отже історично. Самі потреби людей сформовані історично і при визна­чальному впливі праці. Людина, виштовхана з суспільства в приро­ду (окремо від інших людей, від знарядь, знань і навичок), виявля­ється ні до чого не здатною твариною, бо специфічно людський спосіб життєдіяльності - праця — уже за походженням є колектив­ною, спільною діяльністю. Практично універсальність людини про­являється саме в тій універсальності, яка всю природу перетворює в її неорганічне тіло, оскільки вона служить, по-перше, безпосереднім життєвим засобом для людини, а по-друге, матерією, предметом і зна­ряддям її життєдіяльності. Лише членами суспільства люди можуть відчувати себе господарями природи або істотами, захищеними від її стихійних сил. І те особливе значення, яке людські індивіди одержу­ють усередині суспільства, врешті-решт визначається їх місцем в склад­ній і багатоманітній системі відносин, що складаються з приводу ви­робництва, суспільної праці. Отже, поняття людини дає найзагальнішу, абстрактну характеристику індивіда як родової істоти.

Поняття індивіда визначає людину як окремого представника людського роду, будь-якої соціальної спільності. Особливо індивід оз­начає неподільну далі частку якогось цілого. Це своєрідний соціаль­ний атом, окрема людина, окремий представник людського роду і член якоїсь соціальної спільності. Це сама проста і абстрактна характе­ристика людини, що говорить лише про те, що вона відокремлена від інших індивідів. Відокремленість не становить її суттєву харак­теристику, бо відокремлена одна від одної і в такому розумінні індивідуальні всі об'єкти у Всесвіті. З допомогою поняття індивіда підкреслюється і те, що є спільним між окремою людиною і іншими людьми, і те, як повно у людині відображені родові якості. Але лю­дина не є тільки зв'язаною суспільством з іншими людьми, а має свою певну незалежність завдяки соціальній і духовній активності.