Сторінка
3

Потенціал метафізики

Сам Апель ставив за мету тільки вказати можливості і перспективи існування метафізики на основі нової парадигми і не удавався до розробки її засад. Однак перспективність руху філософії у цьому напрямку можна проілюструвати думками іншого сучасного німецького філософа Юргена Габермаса (1929 р.н.). Дотримуючись у чомусь схожих з Апелем ідей, він у своїх працях наводить деякі засадничі принципи, або універсальні правила, що управляють мовною практикою, котру можна назвати актами інтерсуб’єктивної комунікації. Люди спонтанно використовують раціональну модель спілкування (“комунікативний розум”), яку визначають такі характеристики: неупередженість, відповідальність співрозмовників, осмислений характер мови, переконливість, виразність, щирість тощо. “Наведу лише один приклад. – пише Габермас в одному з своїх творів. – Коли ви кажете щось не зовсім зрозуміле або поводитеся в таємничий для мене спосіб, я маю цілковите право запитати: “Що це ви робите?” або: “Що ви сказали?”, припускаючи, що ви спроможні дати мені правдиве пояснення, якому я повірю або не повірю. Тобто я припускаю, що ви не брехун, не псих, не п’яний, і ви теж не можете не брати до уваги таке моє ставлення [ .]. Звичайно , я можу його змінити, поставитися до вас із більшою підозрою, з якимось стратегічним умислом, прихованим або прямо вираженим. Але перше ставлення має більш фундаментальний характер, воно відповідає типовій ситуації застосування мови”.1 (1Цит. за : Жаклін Рюс. Поступ сучасних ідей. Панорама новітньої науки. К., 1998. С. 509-510.) Отже, в суспільстві складається “комунікативний раціональний розум”, який може бути досліджений з точки зору засад, деяких інваріантів його функціонування. Це вже буде, звичайно, не метафізика другого варіанту (кантівська), а елементи якщо й не нової метафізики, то принаймні метафізичної рефлексії над умовами знання, що випливають з факту інтерсуб’єктивної комунікації.

Література:

Гайденко П.П. Бытие и разум//Вопросы философии. 1997. №7. С. 114-140.

Гурина П. Философия. М., 1998. Гл.6. Что такое метафизика?. С.164–239.

Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. М.,1986.

Жеребкін С. Міф про метафізику //Філософська думка. 1998. №1. С. 98-120.

Корет Э. Основы метафизики. К., 1998.

Лобковиц Н. От субстанции к рефлексии. Пути западноевропейской метафизики//Вопросы философии. 1995. №1. С. 95-105.

Поупкин Р., Стролл А. Философия. Вводный курс. Москва – Санкт-Петербург, 1997. Гл.3. Метафизика. С.164-239.

Сартр Ж.-П. Бытие и ничто. Очерк феноменологической онтологии//Философская и социологическая мисль. 1995. №5-6. С. 117-133; №9-10. С. 112-134.

Тейчман Д., Эванс К. Философия. Руководство для начинающих. М., 1998. Ч.I. Метафизика: философия бытия и познания. С. 14-29.

Трубников Н.Н. Время человеческого бытия. М.,1987.

Хайдеггер М. Бытие и время. М., 1997.

Хайдеггер М. Основные понятия метафизики//Вопросы философии. 1989. №9. С. 116-163.

Чанышев А.Н. Трактат о небытии//Вопросы философии. 1990. №10. С.158-165.