Сторінка
2

Лудологічний принцип в філософській антропології Канта

Для людини як особистості прекрасне взагалі може існувати тільки у формі гри. Така особлива форма існування (тобто “екзістенція”) людини оцінюється Фрідріхом Шіллером як найвищий прояв сутності людини. Адже саме завдяки їй (тобто грі) для людини в її житті поєднуються реальність і форма, необхідність і випадковість, пасивність і свобода, а сутність людини досягає свого логічного завершення. Оскільки ні розум, ні досвід не можуть, за думкою німецького митця, показати можливість об’єктивного існування прекрасного, воно в такій же мірі, як і власна сутність людини (особистості), пізнається тільки в грі і через гру [див.: 7, XY].

Отже, на думку Фрідріха Шіллера, прекрасне не пізнається людиною (суб’єктом пізнання) у спогляданні, але воно також не пізнається і через будь-які можливі форми чуттєвого досвіду. Єдиною формою пізнання естетичного може бути названа тільки гра, тому що прекрасне перебуває поміж сферами чуттєвого та раціонального. Отже місце сфери гіпостазування лудологічного – між об’єктивним та суб’єктивним; тому гра не потребує ні зовнішнього, ні внутрішнього примусу, оскільки перебуває поза сферами дії соціальних та етичних норм, а також будь-яких з усіх інших можливих потреб [див.: 7, XY].

Тому цілком закономірним виглядає наступний висновок Фрідріха Шіллера. На його переконання, саме гра фактично постає тим важливим духовним фактором, що створив і продовжує створювати людину (особистість) як соціальну високоморальну істоту, піднімаючи її (а також все суспільство) над світом природи. Тобто власне тільки ігровий феномен робить людину людиною: “Людина грає тільки тоді, коли вона є людиною у повному значенні цього слова, і є сповна людиною лише тоді, коли грає“ [7, XY]. Фактично співпадаючи понятійно з людяністю, лудологія Фрідріха Шіллера поєднує також матеріальне та духовне начала в людині.

Отже, саме ігровий феномен зображається у Фрідріха Шіллера тим фактором, що сприяє піднесенню людини (особистості) від чисто фізичного життя до його найвищої форми – життя культурного, тобто “естетичного“. Останнє розуміється в цій концепції також як найвища з всіх можливих форм існування духовності, тільки на рівні якої можливе існування справжньої високої моральності [див: 7, XXIII]. Не дивно, що таке розуміння лудологічного лежить в основі всієї естетики Фрідріха Шіллера.

Філософську систему відомого іспанського філософа ХХ століття Хосе Ортеги-i-Гассета також можна розглядати як продовження спроб реалізації інтерпретаційного ресурсу кантіансько-шіллеровської лудологічної парадигми в філософії. Його лудологічні ідеї пізніше стали підгрунтям відповідних уявлень у багатьох представників філософії екзістенціалізму (насамперед Жана-Поля Сартра і Альбера Камю).

Увага до проблеми інтерпретації життя сучасної людини, трагічні роздуми щодо його сутності (зокрема щодо “справжньості“ і “несправжньості“ існування людини) – вся ця проблематика у іспанського філософа була органічно пов’язана з лудологією Іммануїла Канта і Фрідріха Шіллера. Так, зокрема, “потребуюче буття“ людини вимагає постійного створення нею життєвих проектів – “перегравання“ можливої ситуативності (5). Проте це означає для індивіда появу можливості свободи (“конституїтивної нестабільності“), а також постійної необхідності і потреби “бути іншим”.

За висновками іспанського філософа, життя людей з необхідністю постає драмою, яка постійно відбувається, відтворюючи себе знову і знову, а людина – обов’язковим персонажем (актором) цієї драми. Істинною реальністю завжди є життя, яке постає єдністю суб’єкта і об’єкта – “власного “Я” людини та її життєвих обставин“. Процеси постійного становлення людини на рівні мислення співпадають з історією – адже справжньої “історії“, на думку Хосе Ореги-і-Гассета, немає і не може бути у природніх речей або тварин, вона може бути лише у людей. Проінтерпритована таким чином історія постає тут нарративом для “нарративного“ розуму людини і також обов’язково набуває певних ігрових форм. Саме тому в людині з необхідністю поєднані минуле і майбутнє (див.: 4).

Згідно з висновком іспанського філософа, суб’єкт постійно постає дією, тоді як оточуючий світ завжди передбачає протидію йому. В таких життєвих умовах суб’єкт (тобто “мисляча особистість”), на думку Хосе Ортеги-і-Гассета, має змогу реалізувати себе тільки в грі, яка найбільшою мірою пов’язана з його сутністю (див.: 5).

Аналіз основних традицій використання лудологічного принципу в філософії дозволяє нам зробити висновок, що сучасна антропологія не в змозі успішно існувати поза його інтерпретативним ресурсом.

Література:

1. Білик Я.М. Дослідження ігрового феномену в культурі. – Харків: Константа, 1998.

2. Кант И. Антропология с точки зрения прагматической // Кант И. Сочинения: в 6-ти тт. - Москва: Мысль, 1966. — т. 6. - С. 349 - 525.

3. Кант И. Критика способности суждения // Кант И. Сочинения: в 6-ти тт. - Москва: Мысль, 1966. — т. 5.

4. Ортега-и-Гассет Х. История как система // Вопросы философии. - Москва, 1996. — № 6. ¾ С. 79 - 103.

5. Ортега-і-Гассет Х. Спортивне походження держави // Філософська і соціологічна думка - Київ, 1990. — № 6. - С. 38 - 47.

6. Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня. - Москва: Изд. группа Прогресс, Прогресс-Академия, 1992.

7. Шиллер Ф. Письма об эстетическом воспитании человека // Шиллер Ф. Сочинения: в 7-ми тт. - Москва: Госуд. издат. художест. лит., 1957. — т. 6. ¾ С. 251 — 358.