Сторінка
5

Онтологія

Серед різноманітних зв’язків реального світу філософське пізнання виділило різні типи їх існування.

І. Універсальні зв’язки буття, які фіксують категорії діалектики:

1. Одиничне, загальне та особливе.

2. Явище і сутність.

3. Діалектичні закономірності як форма зв’язку.

Одиничне — це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відповідними просторовими і часовими межами, певною визначеністю. Одиничне — це ім’я предмета. Воно за своїм змістом, проявом багатше від загального.

Загальне — це об’єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, явищами. Його не можна побачити, відчути, торкнутися руками. Воно існує лише через одичне як його момент. Загальне є частинкою, елементом, стороною окремого, оскільки воно відображає останнє не повністю, не цілком, а частково, в тому, що є тотожним у предметах. Загальне за своїм змістом бідніше, ніж одиничне. Водночас воно глибше розкриває зміст, сутність речей.

Особливе є проміжною категорією між одиничним і загальним. Воно відображає момент суперечливої єдності одиничного і загального. Особливе є загальним відносно одиничного і одиничним відносно загального. Наприклад, якщо взяти ланцюжок понять «Іван — студент — людина», то в ньому «Іван» є одиничним, «студент» — особливим, «людина» — загальним.

Відносно «Івана» загальним є «студент», а відносно «людини» «студент» є одиничним.

Явище — це все те, що чуттєво сприймається. З точки зору гносеології, явище свідчить про щось інше (наприклад, таке явище, як інфляція, є ознакою кризи всього економічного життя су- спільства). Через явище пізнається сутність речей.

Сутність — це те, що є сукупністю суттєвих характеристик речі, субстанціональною, закономірною основою сущого. Сутність пізнається у явищах, а всяке явище є сутнісним. Шлях пізнання істини — це рух від явища до сутності, від сутності першого порядку до сутності другого порядку і т.д.

Співвідносні категорії пов’язані одна з одною. Зв’язки між ними об’єктивні, суттєві, внутрішні, загальні і повторювані. Тобто, якщо мова йде про форму, то вона неминуче передбачає і зміст, якщо ми маємо наслідок, то повинна бути і його причина, якщо ми з’ясували суть, то лише через аналіз явищ і т.д. Таким чином, співвідносні категорії діалектики дають уявлення про закономірні необхідні зв’язки між ними як результат відображення дійсності.

II. Структурні зв’язки буття:

1. Частина і ціле, принцип цілісності.

2. Форма і зміст.

3. Система, елемент, структура. Принцип системності.

Частина — це те, що в сукупності з іншими складовими створює ціле.

Ціле є те, що з’єднує окремі частини. Але ціле є щось інше, ніж проста сума складових частин. Воно пов’язане з принципом цілісності, що об’єднує різні типи зв’язків: будови, структури, функціонування, розвитку. Поняття «частина — ціле» займають важливе місце в так званому системному підході дослідження різних об’єктів.

Систему визначають як упорядковану множину взаємозв’язаних елементів з певною структурою і організацією.

Елемент — це компонента (одиниця аналізу складних предметів, явищ і процесів), яку не можна поділити на більш елементарні частини.

Структура — це відносно сталий засіб зв’язку елементів того чи іншого складного цілого. Вона відображає упорядкованість внутрішніх і зовнішніх зв’язків об’єктів пізнання. Структурні зв’язки пронизують усі процеси, які відбуваються у системних об’єктах. Системно-структурний підхід дослідження об’єктів різної природи включає певні вимоги: реактивності, адаптивності, самоорганізації, ієрархічності та інші.

Зміст — це сукупність різних елементів та системи взаємодій між ними, що визначають тип, характер явища, предмета, процесу.

Форма — це засіб існування того або іншого змісту. Форма організує зміст, фіксує ту чи іншу ступінь його розвитку, нормалізує його стан. Форма більш консервативна і стала, ніж зміст, вона невід’ємна від змісту предмета і відносно самостійна від нього. Існує багато наук, що вивчають форму: це геоморфологія, морфологія рослин і тварин, структурна лінгвістика та інші. Кожна наука успішно використовує метод формалізації.

III. Зв’язки детермінації:

1. Причинні зв’язки.

2. Необхідність і випадковість.

3. Можливість і дійсність.

4. Концепція детермінізму та її протилежність — індетермінізм.

Причина — це те, що викликає наслідок. Вона ніколи не виступає в чистому вигляді: її завжди породжують умови і привід.

Умови не рівнозначні причині, оскільки безпосередньо не викликають наслідок. Але поза певними умовами причина не діє, а якщо і діє, то безрезультатно або не повною мірою. Умови — це сукупність факторів, які супроводжують або сприяють причині.

Не слід також ототожнювати причину і привід. Він пов’язаний як з причиною, так і з умовами, але не зводиться до них. Привід можна визначити як поверховий вираз причини, він не породжує наслідок, а тільки служить для нього зовнішнім поштовхом.

Причинна залежність має досить відносний характер. Хоча причина і наслідок — необоротні поняття, і наслідок ніколи не запобігатиме причині, все ж взаємовідношення їх досить гнучкі і багатозначні. Причина і наслідок не існують безвідносно одне від одного і щодо оточуючих їх явищ, і кожне з них в універсальному світовому зв’язку може бути водночас і причиною, і наслідком.

Причинний зв’язок буття і пізнання доповнюється категоріями необхідності і випадковості. Необхідність — поняття для визначення внутрішнього стійкого зв’язку об’єктів, зумовленого всім попереднім ходом розвитку їх і всією сукупністю наявних умов їхнього існування. Необхідним є те, що за певних обставин обов’язково є або повинно бути.