Сторінка
2

Онтологія

3. Основні форми існування матерії

Невід’ємним атрибутом матерії є рух. З точки зору філософії, рух — це не просто пересування, переміна місць, а будь-яка зміна предмета взагалі. Кожному структурному рівню матерії, цілісності наявних на даному рівні систем відповідають свої форми руху. Звичайно виділяють дві групи форм руху матерії: 1) ті форми, які проявляються на всіх відомих просторових масштабах і структурних рівнях матерії (механічний рух атомів, молекул, мікроскопічних і космічних тіл; поширення електромагнітних і гравітаційних хвиль; рух елементарних часток); 2) форми, які проявляються лише на певних структурних рівнях в неорганічній природі, живій природі, суспільстві (галактики, мегагалактики, біосфера, ноосфера, техносфера, екологічні системи тощо).

Як правило, нижчі форми руху органічно входять до складу вищих, але кожна більш висока за своєю організацією форма руху матерії не зводиться до простої суми нижчих її форм.

Рух є внутрішньою необхідністю існування матерії. В цьому аспекті говорять про існування двох типів руху матерії. Перший з них пов’язаний з процесом збереження якостей предмета, другий — зі зміною якісного його стану. Ці два типи руху відображають дві внутрішні тенденції в матеріальних процесах — тенденцію до сталості і тенденцію до мінливості. Завдяки наявності цих протилежних тенденцій відбувається рух, саморозвиток об’єктів реальності. Якісні зміни матеріальних об’єктів поділяються також на два різновиди. Перший з них — це процеси якісних перетворень, що не виходять за межі даного виду матерії, певного рівня її організації. Другий — процеси переходу від одного виду матерії, від одного її структурного рівня до іншого. Важливою і невід’ємною формою існування матерії є простір і час. Категорія простору виражає властивості об’єктів бути протяжними, займати фіксоване місце серед інших, межувати з іншими об’єктами в структурній організації матеріального світу. Поняття простору має смисл тоді, коли воно пов’язане з існуючою матерією, яка є диференційована, структуризована. Якби світ не мав своєї складної структури, не розчленовувався на окремі предмети, а ці предмети не членувались би на ще більш дрібні елементи, пов’язані між собою, то тоді поняття простору не мало б сенсу.

Як зазначалось, об’єкти матеріального світу постійно перебувають у русі і розвитку. Вони являють собою процеси, які розгортаються по певних етапах. У них можна виявити деякі якісні етапи, певні стадії, які змінюють одна одну. Зміна цих стадій має характеризуватися певною повторюваністю. Такі особливості процесів характеризуються поняттям тривалості. Порівняння різних тривалостей є основою для кількісних вимірів, таких як швидкість, ритм, темп та ін. Абстрагування цих характеристик від самих процесів дає нам уявлення про таку форму існування матерії, як час. Простір є тривимірним, він має довжину, ширину і висоту; час — є одновимірним, бо він характеризується тривалістю. У фізиці ці виміри в певних випадках поєднуються, створюючи характеристику чотиривимірного простору — часу. В математиці є поняття помірного простору, в якому багатовимірність має умовний характер і використовується для структурного виразу властивостей об’єктів, що розглядаються.

Поняття багатовимірності використовується і в суспільних науках, коли йдеться про оцінку сутності людини, структуру су- спільства, рівень його розвитку тощо.

4. Проблема єдності світу

Практикою, наукою, в тому числі і філософією, доведено, що простір, час, рух і матерія нерозривно поєднані і взаємопов’язані. Але існує й метафізична точка зору на простір, час і матерію. Ньютон, наприклад, вважав, що коли з світу послідовно вилучати всі матеріальні тіла, то все, що залишиться, й буде простір і час. Тобто він виступав за існування абсолютно «чистого» простору і часу, розглядаючи їх як звичайний склад, де розміщуються матеріальні тіла. Насправді ж, якщо вдалося б вилучити зі світу всі матеріальні тіла, то не залишилось би нічого, а для цього не потрібно ні простору, ні часу. На це звернув увагу А. Ейнштейн, який створив загальну і часткову теорію відносності, де довів органічний зв’язок геометрії простору і часу з характером поля тяжіння (взаємним розташуванням мас, що тяжіють одна до одної), а також внутрішній зв’язок самого простору і часу, зміни їхньої метрики залежно від швидкості руху системи. У цьому полягає один з аспектів доказу єдності матеріального світу.

Інший аспект єдності світу перевіряється через призму вирішення основного питання філософії. Мова йде про те, на якому принципі ми будуємо філософсько-світоглядну систему — на основі принципу монізму чи дуалізму і плюралізму.

5. Свідомість як відображення буття

Свідомість — це найвища, притаманна тільки людям і пов’язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Свідомість вивчають багато наук: філософія, соціологія, психологія, мовознавство, педагогіка, фізіологія вищої нервової діяльності, семіотика, кібернетика, інформатика. Протягом віків точаться суперечки щодо її сутності. Богослови розглядають свідомість як іскру божественного розуму. Ідеалісти вважають свідомість первинною щодо матерії, вона, на їхню думку, незалежна від матерії, навпаки, остання є продуктом першої. Матеріалістична філософія і психологія вважають свідомість функцією мозку і відбиттям зовнішнього світу. Незважаючи на розбіжність думок, усі філософи згодні, що свідомість — це реальність, і вона відіграє величезну роль у житті людини та суспільства в цілому.