Сторінка
3
Японський (Токійський) облігаційний ринок капіталів здійснює емісії для іноземних позичальників двома основними шляхами: випускаючи традиційні, чи класичні іноземні облігації. Ринок "евробондз" з'явився в 1963 р. і в зростаючих масштабах став служити джерелом залучення фінансових ресурсів корпораціями і державою багатьох країн з 1964 р.
При цьому протягом усієї другої половини 60-х і на початку 70-х років ведучими позичальниками на ринку "єврооблігацій" виступали корпорації США, на частку яких приходилося від 1/4 до 3/5 усієї суми емісій. Значна частина позикового капіталу використовувалася американськими компаніями для фінансування приросту прямих інвестицій, переважно в країнах Західної Європи. Однак у наступні роки частка американських емітентів початку знижуватися, і в даний час ведучими емітентами на ринку "евробондз" виступають корпорації і фінансові інститути Японії і ряду країн Західної Європи. Ринок "евробондз" - ринок привілейованих позичальників, куди допускаються переважно найбільш надійні позичальники з економічно високо розвитих країн. Країни, що розвиваються, як малонадійні боржники, мають дуже обмежений доступ на цей ринок.
На міжнародному ринку облігацій так само, як і на національних ринках, посередниками, що зв'язують інвесторів і позичальників, виступають банки і брокерські фірми. Але цю роль грають тут не окремі інститути, а групи - консорціуми, що формуються на час проведення емісій. Вони очолюються найбільш відомими у світі комерційними й інвестиційними (торговими) банками. Причому звичайно лідером є той банк, у валюті країни якого відбувається емісія (за винятком доларових емісій). Банки беруть участь у міжнародних емісіях не як посередників, що претендують на одержання комісійних, а як безпосередні гаранти емісій. У цих цілях міжнародний банківський консорціум. Дуже важливе питання про ступінь прибутковості міжнародного ринку облігацій. Тут просліджується досить чітка тенденція залежності ставок відсотка від стійкості валюти, тобто від ризику падіння її курсу. Чим більше такий ризик, тим вище відсоток. Так, евростерлиноговые облігації терміном на п'ять років у плині l988-1990 р. эмитировались зі ставкою в 12,1-14,4%, євродоларові облігації - у 8,6-9,8, іноземні облігації у ФРН - у 7,0-8,5, а евроиенные облігації зі ставкою в 6,0-7,З%.
Про загальну суму доходів, одержуваних від міжнародних облігацій, відомо з дослідження, проведеного міжнародною банківською групою "Оріон" і охватывающего дані про рух облігаційних позик, емітованих протягом 1963-1977 р. Загальна сума капіталу в доларах, інвестованих за цей період у "евробондз", склала 45,2 млрд. З них 21,3 млрд. було повернуто до 1982 р. за рахунок виплат по основному боргу. Таким чином, погашення склало 45% від суми емісій. Разом з тим протягом цього терміну у формі відсотків було виплачено 23,5 млрд. дол.
Отже, інвестувавши капітал у 45 млрд.дол., власники "евробондз" одержали за 15 років доход у 23,5 млрд., що є свідченням високої прибутковості. Звичайно, дійсний час у зв'язку зі зміною самих умов функціонування міжнародного ринку, багато чого повинний змінитися, але висновок інвесторів про досить високий ступінь прибутковості міжнародних облігацій, мабуть, однозначний.
Незважаючи на майже тридцятирічне функціонування ринок "евробондз" багато в чому залишається неясним насамперед по джерелах походження позичкового капіталу, що надходить.
Існують різні оцінки природи інвесторів на ринку "евробондз". Більшість їх сходиться на тім, що на цьому ринку цінних паперів панують інституціональні інвестори. Тільки дуже великі індивідуальні інвестори, що представляють значні капітали, можуть у тім чи іншому ступені конкурувати з інституціональними інвесторами при здійсненні міжнародного руху капіталів, установленні зв'язків з банківськими синдикатами-емітентами, одержанні правильної інформації про рух цін на облігації і т.п.
Хоча точна природа інвесторів невідома, у загальному передбачається, що, принаймні , значна їхня частина - клієнти європейських банків. Включені в цю групу такі інституціональні інвестори, як страхові компанії, пенсійні фонди, а також індивідуальні інвестори з країн з хитливою валютою. Здобувають "евробондз" і нефтедолларовые інвестори з країн Середнього Сходу. Інвестори зі США не включені в цю групу, у всякому разі, у групу первісних інвесторів, оскільки покупки нерегламентованих цінних паперів для американських резидентів заборонені відповідно до рішення Комісії з цінних паперів і фондової біржі. Але оскільки ця заборона не поширюється на покупку таких цінних паперів на вторинному ринку, американські інвестори можуть звичайно здобувати "евробондз" через 90 днів після їхньої первісної пропозиції. В останні роки істотно зросла роль японських інвесторів, особливо інституціональних. Створилася зацікавлена ситуація: японські фінансові інститути виступають на міжнародному ринку в якості й емітентів, і посередників, і інвесторів. Причини для торгівлі міжнародними облігаціями і, відповідно, інвестування капіталу в них досить ясні. Інвестори, купуючи облігації з тривалим терміном погашення, у принципі керуються тими ж мотивами, що й інвестори, що здобувають короткострокові і середньострокові цінні папери. На ринку тривалість термінів функціонування тих чи інших цінних паперів з погляду інвестора представляє тільки другорядну рису стосовно суми свидететельств на сплату відсотків. Тому зовсім невідомо, як довго куплені тим чи іншому інвестору цінні папери будуть залишатися в нього на руках: при цьому на великі суми й одержанні доходів від зміни в процентних ставках і у валютних курсах. Тому в тих випадках, коли процентні ставки і валютні курси швидко змінюються, майже настільки ж швидко повинна відбуватися і перепродаж цінних паперів.
Попит на облігації дуже еластичний. У тих випадках, коли ціна на облігацію падає, а норма доходу по ній росте, зміни в попиті на ці цінні папери набагато більше, ніж зміни в їхній ціні. Але варто враховувати і та обставина, що "евробондз" мають "конкурентів" в особі інших цінних паперів того ж класу, наприклад, іноземних облігацій, емітованих на американському, швейцарському чи японському ринках, а також середньострокових євровалютних цінних паперів (евронот, евродепозитных сертифікатів, різних еврокоммерческих паперів). Разом з тим зберігається велика диференціація в ставках відсотка на різних ринках облігацій і інших цінних паперів. Доти , поки існує таке положення, будуть і інвестори, що переводять свої позичкові фонди з одного ринку в іншій у надії виграти від перепаду в процентних ставках. Інвестори шукають більш високі ставки відсотка на свої інвестиції при рівних умовах валютного ризику, тобто ризику раптового знецінення валюти, у якій виражені коштовні папери, що здобуваються ними.
Завантажити реферат